Тому, змістовну складову предмета злочину утворюють саме речі, процеси, явища матеріального світу, через вплив на які заподіюється шкода об’єктові кримінально-правової охорони.

Аналіз чинних статей КК України (наприклад, ч. 3 ст. 204, ст. 225, ст. 227, ст. 327 КК України), які містять ознаки злочинів, що посягають на права споживачів, вказують в основному на такий вид речей матеріального світу, як продукція. Оскільки диспозиції зазначених статей КК є бланкетними, тобто такі, що охороняють суспільні відносини, врегульовані цивільним правом, з’ясовувати поняття продукції потрібно, враховуючи положення законодавства України про захист прав споживачів. Згідно зі ст. 1 Закону України „Про захист прав споживачів” [11] продукція – це товар, робота, послуга, яка виготовляється, виконується, надається для задоволення суспільних потреб.

Продукція як матеріалізоване вираження споживчих відносин, хоча і подане у широкому розумінні (не лише як товар, але і робота, послуга), відповідає вищенаведеному визначенню змістовної складової предмета злочину і, відповідно, охоплене такими поняттями, як речі, процеси, явища матеріального світу, через вплив на які заподіюється істотна шкода споживчим відносинам. Оскільки використання саме продукції з негативними якісними властивостями як приводу до виникнення споживчого відношення створює загрозу настання або настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді порушення охоронюваних кримінальним законом прав споживачів.

3. Функціональні властивості предмета злочину відображають його специфічну ознаку, зміст якої полягає у поведінці суб’єктів відношення щодо предмета цього відношення. Питання щодо функціональних особливостей предмета злочину розкрив Є.А. Фролов, який стверджував, що якщо річ є „пасивною”, якщо над нею вчиняється дія, вона так чи інакше „терпить” вплив (знищується, вилучається, змінюється тощо), то ця річ повинна бути визнана предметом злочину [4, с. 225].

Основною проблемою у визначенні функціонального критерію предмета злочину є розмежування предмета злочину від засобів і знарядь вчинення злочину. Не вдаючись у дослідження відмінностей між засобами та знаряддями вчинення злочину як ознаками об’єктивної сторони злочину (що не входить до предмету цього дослідження), загалом приєднуємось до поглядів Є.А. Фролова, який зазначав, що використання засобів та знарядь злочину має „активний” характер, коли річ застосовують як інструмент впливу на об’єкт [4, с. 225]. Продовжуючи висловлену вище позицію важливо вказати, що засоби і знаряддя вчинення злочину відмежувати від предмета злочину винятково за змістовною складовою неможливо, оскільки як і у предметі злочину це ті ж речі, процеси, явища матеріального світу. Наприклад, вогнепальна зброя, транспортний засіб в одному випадку може бути визнано предметом злочину, а в іншому – засобом або знаряддям вчинення злочину. Відповіддю на питання чи ця річ є предметом, чи навпаки, засобом або знаряддям злочину, слугуватиме саме функціональний критерій (роль, яку виконує річ у момент вчинення злочину). Тому якщо роль „активна” – з допомогою речі, процесу, явища посягають на охоронювані суспільні відносини, використання їх полегшує вчинення злочину, потрібно говорити у такому випадку про засоби або знаряддя злочину. У протилежному випадку, якщо річ, процес, явище є внутрішнім структурним елементом об’єкта кримінально-правової охорони – конкретного суспільного відношення, і тому діють не з їх допомогою, а навпаки, – діяння виконується над річчю, процесом, явищем з метою заподіяння істотної шкоди суспільному відношенню – важливо визнавати таку річ, процес, явище предметом злочину. Висловлена позиція не є новою і підтримується, відповідно, іншими науковцями [14, с. 11].

Запропоновані позиції у рамках задекларованої теми дослідження можна викласти так:

1) використання суб’єктом підприємницької діяльності недоброякісної продукції є приводом до виникнення споживчих відносин, охоронюваних кримінальним законом (тоді недоброякісна продукція – предмет злочину);

2) чи навпаки, реалізація недоброякісної продукції суб’єктом заподіює шкоду вже наявним споживчим відносинам (у такому випадку недоброякісна продукція – засіб вчинення злочину).

Продукція, з приводу якої виникає споживче відношення, є його внутрішнім структурним елементом. Без такого елемента неможливе виникнення споживчого відношення, а якщо немає охоронюваного кримінальним правом відношення – об’єкта кримінально-правової охорони, то відповідно немає на що посягати. Специфіка порушення споживчого відношення якраз і полягає у тому, що реалізація недоброякісної продукції зумовлює виникнення:

конкретного споживчого відношення, яке одразу стає об’єктом кримінально-правової охорони;

водночас – і порушення цього відношення через використання суб’єктом продукції як приводу до виникнення такого відношення, коли її використовувати не можна.

Отже, реалізація такої продукції спричиняє порушення споживчого відношення так би мовити зсередини. Тоді як знаряддя і засоби вчинення злочину щодо суспільного відношення, на яке посягають, є зовнішніми елементами. Видається, що з таких міркувань продукцію не можна визнати засобом чи знаряддям вчинення злочину, бо саме через вплив на такий структурний елемент споживчого відношення, йому заподіюється істотна шкода. Звісно, що такий вплив є специфічним, бо виражається у реалізації продукції, а не як це трапляється у злочинах проти власності – вилучення, знищення тощо.

З функціональною складовою предмета злочину нерозривно пов’язане питання щодо можливості визнання речей, наділених якісно негативними ознаками предметом злочину.

4. Найдискусійнішим у вченні про предмет злочину є питання про можливість визнання речей, процесів, явищ матеріального світу, які є якісно негативними для соціуму, предметом злочину. Використання ж їх виконує винятково деструктивну для охоронюваного кримінальним правом суспільного відношення функцію. Тезу про те, що „антицінності” не можуть слугувати предметом злочину висловлено у науковій літературі [9, с. 74] та вона широко дискутується [12, с. 71–75]. Видається, що така теза є спірною. Гадаємо, що автор дійшов до такого висновку завдяки концепції, котрою він керувався у визначенні об’єкта злочину, а саме: „об’єкт злочину – цінності” [9, с. 51]. Цінностями ж визнають лише те, що має позитивне значення для суб’єкта. Відповідно про негативне значення для суб’єкта може йтися у випадку реалізації йому недоброякісної продукції, радіоактивно забрудненої продукції, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, інших підакцизних товарів, виготовлених з недоброякісної сировини (матеріалів) тощо. Очевидно, що з погляду обраної науковцем концепції об’єкта злочину, позиція автора є слушною. Але такий погляд на вирішення проблеми предмета не є універсальним, оскільки, по-перше, не відповідає загальнотеоретичним вимогам до предмета злочину, розглянутим вище, по-друге, безпідставно звужує перелік усього того, що на сьогодні визнають предметом злочину на практиці. Тому правильним буде висновок, що речі, процеси чи явища матеріального світу, які хоча і якісно негативні, але є приводами до виникнення охоронюваних кримінальним правом суспільних відносин, утворюючи внутрішню складову таких відносин, повинні бути визнані у кінцевому підсумку предметом злочину.

Є.В. Лащук розглядаючи досліджуване питання зазначає, що предмет злочину як цінність – це те, що оцінюють, тобто належить до системи відносин між людьми. Критерії оцінки матеріальних речей можуть бути різними: корисність, безпека, соціальне значення тощо. За таких критеріїв науковець виділив види предмета злочину, зокрема, позитивні (матеріальні блага) і негативні цінності (матеріальні антиблага) [14, с. 10].

Відповідно, науковці визнали предметом злочину вогнепальну зброю у складі злочину, передбаченого ст. 262 КК України [13, с. 590], наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги або прекурсори у складі злочину, передбаченого ст. 305 КК [13, с. 680] та ін. Причому такі висновки підтверджуються і положеннями п. 4 постанови Пленуму ВСУ від 26 квітня 2002 р., № 3, „Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, боєвими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристростроями чи радіоактивними матеріалами”, п. 1 постанови Пленуму ВСУ від 26 квітня 2002 р., № 4 „Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів” [15].

Такою ж логікою вирішення питання доцільно користуватись і у випадку злочинів, що порушують права споживачів.

Унаслідок аналізу конструктивних ознак предмета злочину в науці кримінального права, а також з’ясування відповідно до таких ознак матеріалізованого виразу споживчих відносин у випадку їх порушення, зроблено такі висновки:

предмет злочину – складова об’єкта злочину, а у випадку кримінально-правової охорони споживчого відношення важливою складовою є продукція;

зміст предмета злочину утворюють: речі, процеси, явища матеріального світу. Продукція (у широкому розумінні товар, робота, послуга) – відповідають ознакам речі, процесу чи явища матеріального світу;

функціональною складовою предмета є дії, які виконують над ним (вилучення, знищення). У випадку порушення споживчого відношення продукцію реалізують, уможливлюючи тим самим виникнення споживчого відношення, яке не відповідає вимогам у нормативно-правових актів;

речі, процеси, явища, які хоча й наділені якісно негативними ознаками в окремих складах злочинів, визнані в науці кримінального права та практиці його застосування предметом злочину. Так само – і у випадку порушення споживчого відношення через використання недобросовісними суб’єктами неякісної, небезпечної продукції потрібно визнавати таку продукцію предметом злочину, оскільки вона є необхідною внутрішньою складовою споживчого відношення. Без такого компонента неможливе виникнення споживчого відношення як об’єкта кримінально-правової охорони.

??????????????

Кирись Б. А. Уголовно-правовые средства обеспечения качества продукции / Б. А. Кирись, М. В. Костицкий, В. П. Лисицын и др. — Львов, 1987.

Див. напр. : п. 2, 3 постанови Пленуму ВСУ від 25 грудня 1992 р. № 12 із змінами від 4 червня 1993 р., 13 січня 1995 р., 3 грудня 1997 р. „Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” : Зб. постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах : навч. посібн. / [укл. Б. О. Кирись]. — Львів : ПАІС, 2005. — С. 158; п. 11 постанови Пленуму ВСУ від 25 квітня 2003 р. № 3 „Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності” : Зб. постанов Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах : навч. посібн. / [укл. Б. О. Кирись]. — Львів : ПАІС, 2005. — С. 203.

Трайнин А. Н. Общее учение о составе преступления / А. Н. Трайнин. — М. : Госюриздат, 1957.

Фролов Е. А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления // Сборник ученых трудов Свердловского юридического института / Е. А. Фролов. — Свердловск, 1969. — Вып. 10.

Див. напр. : Курс уголовного права. Общая часть. / [под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, доц. И. М. Тяжковой]. — М. : Из-во Зерцало, 1999. — Т. 1 : Учение о преступлении.

Курс советского уголовного права : в 5 т. / [под общей ред. проф. Н. А. Беляева, проф. М. Д. Шаргородского]. — Л. :, 1968. — Т. 1 : Часть Общая.

Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву / Б. С. Никифоров. — М. : Госюриздат, 1960.

Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве / В. Я. Таций. — Х. : Выща школа, 1988.

Фесенко Є. В. Злочини проти здоров’я населення та системи заходів з його охорони / Є. В. Фесенко. — К. : Атіка, 2004.

Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны / Н. И. Коржанский. — М., 1980.