Загалом можна припустити, що прояви марновірства та упередженості залишилися практично не відображені при дослідженні механізму злочинної поведінки з огляду на те, що, по-перше, злочинці тримають у таємниці такі прикмети, особливості, ті, які, на їх думку, є поганими (можуть сприяти затриманню правоохоронними органами, завадити реалізації злочинного наміру тощо); по-друге, загальновизнаних прикмет, у які б увірували всі без винятку злочинці, не існує, адже віра в прикмети – це індивідуальна характеристика особи, що може залежати від того, наскільки послідовно дотримується така особа злодійських традицій, настанов, що беззаперечно пов’язано із числом судимостей, тривалістю перебування в місцях позбавлення волі тощо. Отже, такі настанови є актуальними, зокрема, щодо професійних злочинців, які зазвичай послідовно дотримуються традицій злочинного світу, а відтак упередженість та марновірство посідає неабияке місце в механізмі їх злочинної поведінки.

Слід зазначити, що за змістом всі обставини впливу на прийняття та реалізацію рішення, у тому числі під впливом упередженості та марновірства, розподіляються на такі групи: а) ті, що прискорюють прийняття рішення та його реалізацію; це найнебезпечніші обставини, дію яких слід зупиняти, нейтралізувати, своєчасно виявивши їх криміногенний вплив; б) ті, що гальмують прийняття та реалізацію рішення (страх, переживання, невпевненість); в) ті, що спрощують ставлення до значущості та небезпечності злочину, власних дій; алкогольне сп’яніння, вплив референтної групи, у тому числі злочинної, наркотичне збудження, доведення до істерії, активізація психопатії, інших психічних аномалій. Окреме місце серед цих чинників відводиться стану здоров’я, хронічному або гострому раптовому захворюванню, а також настрою, стресам, емоційному напруженню; браку інформації; соціально-психологічному клімату, як погіршеному, так і особливо поліпшеному, що суперечить попереднім намірам, які призвели до прийняття рішення про вчинення злочину.

Для запобігання злочинам марновірство та упередженість найдоцільніше розглядати у контексті настанов, що гальмують прийняття та подальшу реалізацію злочинного наміру з огляду на страх, невпевненість в успішності реалізації запланованого злочину. Так, квартирні крадії здавна вважають, що дощ – це злодійська погода. З іншої сторони, навпаки – «не полізуть» у квартиру, де живе папуга, не наважаться вчиняти злочин у світлу ніч. Зокрема, так звані «автоугонщики» вважають, що для того, щоб рік, був вдалим, то в перші новорічні тижні обов’язково слід «викинути» щось таке, щоб нагадати про себе у засобах масової інформації; а з іншої сторони – побутує думка, що слід відмовитись від крадіжки авто, де сума чисел номерного знаку дорівнює 13 або 21, або від крадіжки автомобіля, щодо якого вже була невдала спроба, в результаті чого було проведено затримання іншого злочинця [5]. До того ж будь-який злочинець може вірити у низку інших, так званих «буденних прикмет», на зразок «чорної кішки», «розбитого дзеркала» тощо, проте може й не вірити в жодну з них.

Отже, ситуація має не лише об’єктивний, а й суб’єктивний зміст. Змістом останньої є її оцінка суб’єктом, що не завжди не збігається з об’єктивним змістом ситуації. У такій оцінці виявляється результат формування особи і саме цим можна пояснити, що один суб’єкт у певній ситуації вчиняє злочин, а інший відмовляється від його вчинення, а також і те, що в певній ситуації особа має намір вчинити злочин, але відмовляється від цього під впливом забобонів, що викликали упереджене ставлення до того, що особу обов’язково спіткає невдача у реалізації злочинного наміру та очікувана «вигода» від злочину за будь-яких сприятливих умов все одно не настане.

У кримінології не існує однозначного погляду на значення ситуації в механізмі вчинення злочину. Беззаперечним є тільки те, що ситуація відіграє певну роль як детермінаційний елемент у механізмі злочинної поведінки, й іноді ця роль може стати вирішальною. Однак не буває випадків, коли б дія суб’єктивного фактора у механізмі злочину була повністю проігнорована. Суб’єктивне ставлення як рушійний, спонукальний елемент є завжди. Криміногенна ситуація постійно опосередковується особою, в тому числі можливо й під впливом упередженості та марновірства.

Висновки. Отже, упередженість і марновірство у механізмі злочинної поведінки найдоцільніше розглядати у контексті умов, ситуації, механізму прийняття рішення про вчинення злочину та реалізації злочинного наміру. Марновірство, забобонність можуть змінити запланований злочинцем звичний хід криміногенної ситуації, яка має призвести до бажаного злочинного результату. Перебуваючи під впливом містичних уявлень на підґрунті злодійських прикмет, особа формує упереджене ставлення до загрози реалізації злочинних намірів та безперешкодного успішного вчинення всіх необхідних злочинних дій задля настання бажаного злочинного наслідку. Таке упереджене ставлення, що виникає на підґрунті злодійських прикмет, має кримінологічне значення.

Упередженість та марновірство багато в чому програмують злочинця на певну завчасно прогнозовану для правоохоронних органів поведінку, а отже, має кримінологічне значення, тому що може використовуватись суб’єктами профілактики з метою недопущення вчинення злочину. Знання про упередженість та марновірство злочинців можуть використовуватись як додаткова кримінологічна інформація з метою: по-перше, уточнення індивідуальних прогнозів, особливо професійних злочинців, з огляду на можливу хибну оцінку ними конкретної ситуації під впливом так званих «кримінальних забобон» і марновірства; по-друге, звуження й уточнення кола осіб, з якими доцільно проводити індивідуальну профілактику; по-третє, з тим, щоб за допомогою оперативно-розшукових сил і засобів частіше практикували оперативними співробітниками органів внутрішніх справ штучне створення антикриміногеннних ситуацій задля призупинення реалізації злочинного наміру з огляду на забобонність й в подальшому застосувати щодо такої особи ефективніші комплексні профілактичні заходи.

–––––––––––