КК Болгарії визначає необхідну оборону, затримання особи, яка вчинила злочин, та відносить до діянь, які не є суспільно небезпечними. Серед видів заподіяння смерті через необережність в КК Болгарії виділяється вбивство, вчинене внаслідок умисно заподіяних тілесних ушкоджень, у т.ч. у стані сильного душевного хвилювання або при перевищенні меж необхідної оборони (ст.124) [9].

За КК Франції, до „підстав ненастання кримінальної відповідальності чи її пом’якшення” відноситься і обставина, відповідно до якої за наявності необґрунтованого посягання стосовно неї самої або іншої особи вчинила у той самий час яку-небудь дію, викликану необхідністю правомірного за­хисту себе чи іншої особи, за винятком випадків явної невідповідності між використаними засобами захисту і тяжкістю посягання (ч. 1 ст. 122-5) [10].

Також у цьому кодексі визначено спеціальні випадки правомірного захисту, встановлюється, що діючим у стані правомірного захисту визнається той, хто вчинив дії з метою: а) відбити проникнення вночі у житло, здійснене шляхом злому, насильства чи обману; б) захистити себе від насильницьких крадіжки чи грабежу (ст.122-6) [10]. Це положення нага­дує правило необхідної оборони, закріплене в ч.5 ст.36 КК України.

Згідно зі ст. 412 КК Бельгії необхідна оборона можлива у разі проникнення особи у житло чи прибудови, якщо той, хто заподіяв шкоду, міг припустити напад (ст. 412), але у цьому разі не визнається обставиною, що виключає злочинність діяння, а належить до так званих вибачальних посягань: допускається лише зниження покарання. Як обставина, що виключає злочинність діяння, необхідна оборона визнається тільки у випадку, коли посягання на недоторканність особи, поранення і побої були викликані дійсною необхідністю законного захисту того, хто обороняється, чи іншої особи у двох можливих ситуаціях: 1) у нічний час з метою відбиття проникнення; 2) щодо особи, яка вчинила крадіжку або грабіж із застосуванням насильства (ст.ст. 416–417) [11].

Специфічними є обставини, визначені в КК Фінляндії, серед яких також і „необхідний захист” та „захоплення”. Необхідний захист може мати місце, якщо хтось вчинив діяння, щоб захистити себе або іншого, або його власність від незаконного нападу, що був наявним або неминучим, і це діяння, звичайно каране, у цьому випадку було необхідним для відсічі нападу. За це він не повинен бути засудженим до покарання. Самозахист також є виправданим, коли хтось незаконно проник у кімнату, будинок, маєток або судно іншого, або коли хтось, кого зловили „на гарячому”, чинить опір. Також цим кодексом визначено і правові наслідки перевищення меж необхідного захисту. Якщо хтось вчинив дію, яка не була необхідною для того, щоб відбити напад, захистити святість житла або відновити власність, він повинен бути за перевищення самозахисту засуджений - на розсуд суду - до повного або до зменшеного покарання. І якщо обставини були такими, що особа не могла зберегти самоконтроль, вона не повинна бути засуджена до покарання. Захоплення може мати місце коли особа, яка підлягає арешту чи затриманню, намагається уникнути захоплення, вчиняючи опір, або коли ув’язнений намагається втекти або вчиняє опір тюремній охороні чи іншій людині, яка призначена, щоб запобігти втечі, вжиття насильницьких заходів дозволяється для того, щоб здійснити захоплення, запобігти втечі або підтримувати порядок, коли ці заходи можуть бути виправдані, зважаючи на обставини (глава 3) [12].

За КК Сан-Марино до так званих «виправдувальних обставин» віднесено і необхідну самооборона. Нею визнається вчинення діяння в силу необхідності захистити власне право чи право інших осіб від реальної небезпеки неправомірного посягання, якщо: а) зазначене право не є меншою цінністю щодо права, ущемленого в результаті самооборони, і б) застосовані засоби захисту відповідають засобам захисту, які були у розпорядженні особи (ст. 41). Відповідно до ст. 45, яка, утім, стосується не лише необхідної самооборони, а усіх перелічених вище й нижче обставин, неумисне або вчинене в силу необхідності перевищення при вчиненні діяння меж, встановлених законом чи розпорядженням властей, тягне покарання, передбачені для неумисних злочинів [13].

Кримінальний закон Іспанії, розмежовуючи підстави звільнення від кримінальної відповідальності, змішує і необхідну оборону, і неосудність, і недосягнення певного віку ( глава ІІ розділу І Книги І), і підстави пом’як­шення кримінальної відповідальності (глава ІІІ розділу І Книги І) [14].

У КК Швеції обставинами, що виключають злочинність діяння, виступають загальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності. Однією з таких підстав є вчинення діяння у стані самооборони. Це право існує проти: а) злочинного нападу на особу чи власність, який почався або наближається; б) особи, яка будь-яким способом (у т.ч. із застосуванням насильства чи погрози) перешкоджає поновленню у володінні власністю, коли вона піймана при вчиненні злочину; в) особи, яка незаконно вторглася чи намагається вторгнутись у кімнату, будинок, двір чи на судно; г) особи, яка відмовляється залишити житло, коли їй було наказано це зробити (глава 24) [15].

На прикладі розвитку законодавства згаданих країн можемо констатувати, що інституту необхідної оборони в їх КК приділялася достатня увага. Специфічними є ознаки та форми визначення меж необхідної оборони, але всі законодавчі акти країн одностайно захищають право оборони як гарант недоторканності громадян.

Цікавим є підхід до трактування перевищення меж необхідної оборони та відповідальності за це за сучасним кримінальним законом Китайської Народної Республіки, котрий містить в собі вказівку на кримінальну відповідальність за дії особи, яка заподіяла шкоду в стані необхідної оборони, але з перевищенням її меж, що потягло за собою заподіяння великої шкоди. Розмір великої шкоди не конкретизований, що, на наш погляд, може викликати на практиці певні труднощі. Але разом з тим китайський законодавець чітко вказує на правові наслідки оцінки такого перевищення меж необхідної оборони. В імперативній формі закріплено правило, відповідно до якого за подібні випадки „слід призначати покарання нижче від найнижчої межі або взагалі звільнити від покарання” [16, с. 259–260]. Хоча поряд із цим використовується переліковий спосіб виділення особливо небезпечних злочинів, при захисті від яких можливе заподіяння будь-якої шкоди особі, яка здійснює напад, зокрема позбавлення її життя.

Також заслуговує на увагу регламентація цього правового інституту в кримінальному законодавстві країн СНД. Початком було прийняття Міжпарламентською асамблеєю СНД 28 жовтня 1994 р. Модельного кримінального кодексу як рекомендованого законодавчого акту [17]. В ньому інститут необхідної оборони та затримання особи, яка вчинила злочин, були розроблені докладно. Вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання, та вбивство при перевищенні меж необхідної оборони передбачені окремими статтями та віднесені до злочинів різного ступеня тяжкості. Так, убивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання, визнано злочином середньої тяжкості, а вбивство при перевищенні меж необхідної оборони є злочином невеликої тяжкості.

Якщо порівнювати санкції статей КК різних зарубіжних країн, якими передбачена відповідальність за умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, то простежуються їх відмінності. Що стосується КК Російської Федерації, то тут таке вбивство передбачене однією нормою, але окремі її частини і санкції різні. За вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, карається обмеженням волі на термін до двох років або позбавленням волі на той же строк; вбивство, вчинене при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, у свою чергу, має більш сувору санкцію і карається обмеженням волі на термін до трьох років або позбавленням волі на той же строк [18, с 46].

Згідно зі ст. 37 КК РФ беззаперечно правомірною необхідна оборона є тоді, коли посягання було поєднане з насильством, небезпечним для життя того, хто обороняється, чи іншої особи, або з безпосередньою погрозою застосування такого насильства. Якщо ж йдеться про менш небезпечне посягання, то для визнання необхідної оборони правомірною необхідно, щоб не було допущено перевищення меж необхідної оборони. У ст. 37 КК РФ також зазначається, що право на необхідну оборону мають рівною мірою всі особи незалежно від їхньої професійної або іншої спеціальної підготовки і службового становища. Особливістю норми про затримання особи, яка вчинила злочин (ст. 38), є те, що вона діє і у випадку, коли особа затримується не безпосередньо після вчинення посягання (як у ст. 38 КК України), а й через певний час. Отже, ця норма визнає незлочином заподіяння відповідної шкоди при затриманні особи, яка вчинила злочин і тривалий час перебувала у розшуку [18, с 286].

Статті КК Республіки Білорусь, прийнятого в 1999 р., що регламентують цей інститут, практично відтворюють зміст статей Модельного кримі­нального кодексу. Та санкції статей, якими також окремо передбачені вбивство при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, та вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, є більш конкретизованими та альтернативними [19, с. 124].

Як і ст. 38 КК Росії, ст. 35 КК Білорусі надає можливість затримання особи, яка вчинила злочин, із заподіянням їй певної шкоди не лише безпо­середньо після вчинення нею посягання, а й через певний час. Такою особою прямо визначається і та, що намагається або може сховатися від слідства або суду. Ця стаття визначає також, що право на затримання поряд зі спеціально уповноваженими особами мають потерпілі та інші громадяни. На відміну від КК України, в якому йдеться лише про уявну оборону (ст.37), КК Білорусі (ст. 37) поширює положення про відповідну помилку і на стан крайньої необхідності та затримання особи, яка вчинила злочин [20, с 286].

В КК Республіки Казахстан, Латвійської республіки також вбивство при перевищенні меж необхідної оборони та вбивство, вчинене при пере­вищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, закріплено різними самостійними нормами, санкції котрих є також різними. У ст. 99 КК Республіки Казахстан передбачається, що вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, карається обмеженням волі на термін до двох років або позбавленням волі на той жей строк, а ст. 100 КК Республіки Казахстан передбачає, що вбивство, вчинене при перевищенні заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила злочин, карається обмеженням волі на термін до трьох років або позбавленням волі на той же строк (ст.ст. 99–100) [21].

Що стосується Кримінального закону Латвії, то і вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони, і вбивство, вчинене при порушенні умов затримання особи карається позбавленням волі на термін до двох років або арештом, або примусовими роботами. Але в нормі, де йдеться про вбивство, вчинене при порушенні умов затримання особи, у ч. 2 зазначається, що якщо це діяння вчинене державною посадовою особою, то санкція, передбачена за нього, є суворішою і карається воно позбавленням волі на термін до п’яти років [22, с. 80].

Згідно зі ст.ст. 29 і 31 КК Латвії заподіяння шкоди нападнику при необхідній обороні і тому, кого затримують, не є кримінально караним, якщо воно вчинено через необережність. Затримання із заподіянням особі шкоди є правомірним стосовно як особи, яка вчинила, так і особи, яка вчинює злочинне діяння [20, с. 286].

За КК Естонської республіки (ст. 104) вбивство, вчинене при пере­вищенні меж необхідної оборони, карається арештом або позбавленням волі на термін до двох років [23, с. 109].