Зовсім інший порядок передбачений у ст. 71 КК Китайської Народної Республіки, де вказано (з посиланням на ст. 69 КК КНР): “Якщо після постановлення вироку, але до повного відбуття строку покарання засуджений знову вчинив злочин, то йому необхідно призначити покарання за новий злочин і до цього покарання приєднати невідбуту частину покарання за першим вироком. Остаточне покарання при цьому складає менше суми строків покарань, призначених за кожен злочин, але більше максимального строку, призначеного за один із злочинів. Сума строків покарань при засудженні особи до “нагляду” не може перевищувати трьох років; “короткочасного арешту” – одного року” [5, ст. 71].

2. Якщо остаточне покарання, призначене за сукупністю вироків, пов’язане з позбавленням волі:

а) воно не може перевищувати двадцяти років (Азербайджан, Вірменія, КНР, Туркменистан);

б) воно не може перевищувати тридцяти років (Білорусія, Російська Федерація, Таджикистан);

в) воно не може перевищувати двадцяти п’яти років, а у разі вчинення особливо тяжких злочинів–тридцяти років (Казахстан);

г) воно не може перевищувати п’ятнадцяти років, а у разі вчинення особливо тяжких злочинів – двадцяти п’яти років (Україна).

На нашу думку, така диференціація максимальних строків та розмірів покарань у разі призначення покарання за сукупністю вироків за законодавством іноземних держав зумовлена тим, що строки та розміри покарання у різних країнах є різними. І, керуючись цим, законодавці встановлюють максимальні строки і розміри покарань у разі призначення покарання за сукупністю вироків.

Так, відповідно до КК Казахстану, покарання у вгляді обмеження волі може бути призначено на строк від одного до п’яти років; арешту – від одного до шести місяців; позбавлення волі – від шести місяців до п’ятнадцяти років, а за вчинення особливо тяжких злочинів – двадцяти років або довічного позбавлення волі [8, ст. 45; ст. 46; ст. 48]. У КК РФ зазначено, що покарання у вигляді обмеження волі призначається особам, котрі вчинили умисний злочин, але не мають судимості, строком від одного до трьох років, а за вчинення необережного злочину – від одного до п’яти років; арешту – від одного до шести місяців; позбавлення волі– від двох місяців до двадцяти років [1, ст. 53; ст. 54; 56]. Відповідно до КК Білорусії, покарання у вигляді обмеження волі може бути призначено на строк від шести місяців до п’яти років; арешту–від одного до шести місяців; позбавлення волі–від шести місяців до дванадцяти років, за вчинення особливо тяжкого злочину покарання у вигляді позбавлення волі призначається на строк більше дванадцяти років, але не більше п’ятнадцяти; за вчинення особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним посяганням на життя людини – не більше двадцяти п’яти років; за вчинення необережного злочину–не більше семи років [6, ст. 55; ст. 54; ст. 57]. У КК Азербайджану зазначено, що покарання у вигляді обмеження волі призначається особам, котрі вчинили умисний злочин, але не мають судимості, строком від одного до трьох років, а за вчинення необережного злочину – від одного до п’яти років; арешт як вид покарання не передбачений. Позбавлення волі призначається від трьох місяців до п’ятнадцяти років [3, ст. 53; ст. 55]. У ст. 54 КК Таджикистану передбачено, що покарання у вигляді обмеження волі призначається строком від одного до п’яти років [9, ст. 54]. Покарання у вигляді позбавлення волі призначається строком від шести місяців до двадцяти п’яти років [9, ст. 58]. Арешт як вид покарання у КК Таджикистану не передбачений. За КК Туркменистану покарання у вигляді позбавлення волі призначається на строк від шести місяців до двадцяти років, покарання у вигляді обмеження волі та арешту не передбачено [4, ст. 53]. Відповідно до КК України покарання у вигляді обмеження волі може бути призначено на строк від одного до п’яти років; арешту – від одного до шести місяців; позбавлення волі – від одного до п’ятнадцяти років [11, ст. 61; ст. 60; ст. 63].

Однак, на нашу думку, така позиція законодавців щодо встановлення максимальної межі строків і розмірів покарань у разі призначення покарання за сукупністю вироків, є незрозумілою і необґрунтованою, оскільки, встановлюючи максимальну межу строків і розмірів покарань, законодавець тим самим обмежує призначення судами справедливого покарання. Тобто, призначаючи покарання за кожен злочин (врахувавши характер і ступінь суспільної небезпеки, особу винного, обставини вчиненого злочину), суд не завжди зможе призначити покарання, необхідне і достатнє для виправлення особи, бо кожного разу йому доведеться виходити з того, який строк і розмір покарання потрібно призначити, щоб не порушити межі, встановлених законодавцем. Незрозумілою видається така “акція” з боку держави, коли при призначенні покарання за сукупністю вироків відбувається зменшення строків і розмірів покарання, тоді, як за вчинення одиничного злочину суд може призначити особі максимальний розмір чи строк покарання в межах санкції статті. Отож сам законодавець вказує на зниження рівня суспільної небезпеки особи і тому встановлює максимальну межу строків і розмірів покарання у разі призначення покарання за сукупністю вироків. На нашу думку, встановлювати максимальну межу строків і розмірів покарань, як виняток, доцільно лише у випадках, коли новий злочин після постановлення вироку по першій справі вчинено через необережність, бо в такому разі не відбувається зростання рівня суспільної небезпеки особи.

Крім того, така позиція законодавця щодо зменшення строків та розмірів покарань у разі вчинення особою нового умисного злочину після постановлення вироку по першій справі, суперечить меті покарання, яка закріплена у більшості з проаналізованих кримінальних кодексів іноземних держав. Так, в ч. 2 ст. 43 КК РФ зазначено: “Покарання застосовується з метою відновлення соціальної справедливості, а також з метою виправлення засудженого і попередження вчинення нових злочинів” [1, ст. 43]. Аналогічне положення міститься в ст. 41.2 КК Азербайджану, ч. 2 ст. 48 КК Вірменії, ч. 2 ст. 38 КК Казахстану, ч. 2ст.46 КК Таджикистану та ч. 2 ст. 43 КК Туркменистану. Очевидно, що відновлення соціальної справедливості можливе лише за умови призначення справедливого покарання, тобто за кожен фактично вчинений злочин має бути призначено покарання в межах санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу, відповідно до положень Загальної частини та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. А тому встановлювати межу щодо строків і розмірів покарання при призначенні покарання за сукупністю вироків у разі вчинення особою нового умисного злочину, вважаємо, недоцільно.

Більше того, невже ми досягаємо мети виправлення особи і попередження нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, зменшуючи строки і розміри покарання у разі вчинення особою нового умисного злочину після постановлення вироку по першій справі? На нашу думку, у разі вчинення особою нового умисного злочину після постановлення вироку по першій справі відбувається підвищення рівня суспільної небезпеки особи, а тому за нововчинений злочин покарання мало би збільшуватись. З цього питання вважаємо вдалим вислів Талмуду: “Тому, кто совершит преступление дважды, оно уже кажется дозволенным”. Отже, щоб попередити таку протиправну поведінку в майбутньому, необхідно карати злочинців вже сьогодні. Варто зазначити, що в ч. 2 ст. 50 КК України вказано: “Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання нових злочинів як засудженими, так і іншими особами” [11, ст. 50]. Як вказує український законодавець “не тільки кару…”, але й кару зокрема. Вважаємо, що відновлення соціальної справедливості можливе лише в тому випадку, коли винна особа відчує на собі кару за кожен вчинений злочин сповна.

Наступним важливим моментом, який враховується при призначенні покарання за сукупністю вироків відповідно до законодавства іноземних держав, є те, що остаточне покарання, призначене за сукупністю вироків, повинно бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. У врегулюванні цього питання у законодавстві Азербайджану, Білорусії, Вірменії, Казахстану, КНР, Російської Федерації, Таджикистану, Туркменистану та України немає розбіжностей.

Щодо призначення додаткових покарань законодавці названих держав єдині в тому, що призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

У кримінальному законодавстві Азербайджану, Білорусії, Вірменії, Таджикистану та України є вказівка на те, що у разі призначення покарання за сукупністю вироків, покарання у вигляді довічного позбавлення волі поглинає менш суворі види покарання. Однак, на нашу думку, конструкція ст. 71 КК України та ст. 68 КК Таджикистану в цій частині є більш досконалою, ніж конструкції відповідних статей КК Азербайджану, Білорусії та Вірменії, які регулюють порядок призначення покарання за сукупністю вироків, оскільки в ст. 71 КК України зазначено: “При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинання менш суворих покарань довічним позбавленням волі” [11, ст. 71]. Аналогічне положення закріплене в ч. 4 ст. 68 КК Таджикистану. А от в ст. 67 КК Азербайджану, ст. 67 КК Вірменії і ст. 73 КК Білорусії вказується: “У разі вчинення особою, котра відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, нового злочину покарання, призначене за новий злочин, поглинається довічним позбавленням волі” [3, ст. 67; 7, ст. 67; 6, ст. 73]. Доходимо висновку, що законодавці республік Азербайджану, Вірменії та Білорусії не передбачили поглинання довічним позбавленням волі менш суворих видів покарання у разі, коли воно призначене за нововчинений злочин. В кримінальному законодавстві Казахстану, КНР, Литви, Російської Федерації, Туркменистану, Франції вказівки на поглинання довічним позбавленням волі менш суворих видів покарань взагалі немає. Однак відсутність такої вказівки, на наш погляд, не є суттєвим недоліком законодавства.

Проаналізувавши кримінальне законодавство КНР, республік Азербайджану, Вірменії, Білорусії, Казахстану, Литви, Таджикистану, Туркменистану, Франції та Російської Федерації щодо питання призначення покарання за сукупністю вироків, робимо такий висновок: більшість положень, що регулюють порядок призначення покарання за сукупністю вироків у КК зарубіжних держав, повторюються. Найбільша схожість у врегулюванні цього питання простежується у КК Білорусії, Таджикистану, України та Російської Федерації, а також Азербайджану, Казахстану і Туркменистану. Є деякі особливості у врегулюванні питання призначення покарання за сукупністю вироків у КК КНР та Вірменії, Литви та Франції, на що вже було звернену увагу під час детального аналізу законодавства цих держав. Порівнюючи кримінальне законодавство України та вищезазначених зарубіжних держав щодо порядку призначення покарання за сукупністю вироків, вважаємо, що конструкція ст. 71 КК України, яка регулює такий порядок, у певних моментах є досконалішою, ніж конструкції відповідних статей КК зарубіжних держав. Однак окремі положення цієї статті все ж потребують вдосконалення. А тому потрібно узагальнити зарубіжний досвід і на його основі провести вдосконалити чинне кримінальне законодавство України.

––––––––––––––––––––

Уголовный кодекс Российской Федерации принят 24 мая 1996 г. со следующими изменениями и дополнениями / /www.ganun.narod.ru.

Курганов С.І. Наказание: уголовно-правовой, уголовно-исполнительный и криминологический аспекты. – М.: Проспект, 2008. – 192 с.

Уголовный кодекс Республики Азербайджан / /www.ganun.narod.ru.