У КК 2001 р. виправлений недолік у назві аналогічної статті. В КК 1960 р. стаття називалася „Посягання на здоров’я громадян під приводом виконання релігійних обрядів”, тоді як в диспозиції йшлося не лише про релігійні обряди, а й про релігійні віровчення. У КК 2001 р. назва статті змінена – „Посягання на здоров’я людей під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів”. Мабуть і таке формулювання статті не повністю досконале, адже в ст. 181 КК 2001 р. проповідування релігійних вчень чи виконання релігійних обрядів поєднується не лише з заподіянням шкоди здоров’ю людей, але і з статевою розпустою, що у назві статті не відображено.

У КК 2001 р. законодавець суттєво пом’якшив санкцію досліджуваної норми. В ст. 209 КК 1960 р. встановлено один вид покарання – позбавлення волі (на строк до п’яти років). Чинний КК знизив максимальну межу цього покарання та увів альтернативне – позбавлення волі на строк до трьох років або обмеження волі на той самий строк.

Сучасна редакція ст. 181 КК 2001 р. (на відміну від ст. 209 КК 1960 р.) складається з двох частин. У ч. 2 законодавець передбачив кваліфікований вид складу злочину – „ті самі дії, поєднанні з втягуванням в діяльність групи неповнолітніх” [9]. На перший погляд, у ч. 2 ст. 181 йдеться про спеціальний вид втягнення неповнолітнього у злочинну діяльність, що загалом відповідає „традиції” КК 2001 р. Проте це не зовсім так. У ч. 2 ст. 181 йдеться про втягування неповнолітніх в діяльність групи. Керуючись формулюванням ч. 1 ст. 181 КК 2001 р., сама участь у групі чи участь у її діяльності не тягне кримінальної відповідальності (адже злочинною вважається лише організація або керівництво групою). Для учасників групи (які не є її організаторами чи керівниками) кримінальна відповідальність може наставати лише у випадках, коли діяльність самої групи має злочинний характер. Очевидно, що діяльність групи і злочинна діяльність групи – не одне і те саме.

Твердження про те, що діяльність такої групи завжди має злочинний характер (оскільки вона поєднана із заподіянням шкоди здоров’ю людей або статевою розпустою) надто сумнівне, адже: а) в більшості випадків шкоду здоров’ю люди заподіюють або самі собі (тривале голодування, самокалічення тощо), або ж це робиться з їх волі; б) самі собою випадки «статевої розпусти» не тягнуть кримінальної відповідальності.

Враховуючи наведене, ми вважаємо, що норми, передбачені ст. 304 „Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність” і ч. 2 ст. 181 КК 2001 р., не конкурують як загальна і спеціальна. Потрібно думати, що до 1 вересня 2001 р. організація або керівництво такою групою, поєднане із втягненням у діяльність групи неповнолітніх, вміщувала ст. 209 КК 1960 р. У тих випадках, коли діяльність групи мала злочинний характер, випадки втягнення неповнолітніх отримували додаткову кваліфікацію за ст. 208 „Втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність” КК 1960 р. та, за наявності відповідних умов, – також і за іншими статтями, що передбачали скоєний неповнолітнім злочин.

Проведене дослідження питань наступності кримінального законодавства про злочини проти свободи віросповідання дає підстави зробити деякі висновки і узагальнення.

I. Наступність кримінального законодавства – це об’єктивно існуючий зв’язок між чинним КК та кримінальним законодавством, що втратило чинність, який виявляється у збереженні, перенесенні й використанні в новому КК основних змістовних, формальних або ж змістовно-формальних елементів попереднього кримінального законодавства.

II. На відміну від КК 1960 р., у чинному КК простежується комплексність законодавчого підходу щодо кримінально-правової охорони свободи віросповідання, його цілісний характер.

III. Елементи наступності ст. ст. 178 і 179 КК 2001 р. виявляються у збереженні обома КК меж і обсягів кримінально-правової охорони релігійних споруд, святинь і культових будинків. Абсолютна більшість випадків протиправних посягань щодо цих об’єктів охоплювалися нормами КК 1960 р. Уведення до КК 2001 р. цих статей свідчить про підвищення законодавчої уваги щодо охорони релігійних прав громадян, переосмислення їх важливості та суспільної значимості.

Аналіз питань наступності термінології обох КК засвідчує: а) у ст. 178 чинного КК (як і в КК 1960 р.) поняття знищення та зруйнування не ототожнені; б) в КК 2001 р. з’ясування змісту кримінально-правового поняття осквернення ускладнюється використанням у ньому подібних за змістом термінів „глум” та „наруга”.

IV. Найповніше елементи наступності кримінального законодавства про злочини проти свободи віросповідання виявилися у наступності норм, передбачених ст. ст. 180 та 181 КК 2001 р.. Зміни та доповнення, яких зазнали ці норми в КК 2001 р., засвідчують спроби їх законодавчого вдосконалення відповідно до системи чинного КК.

??????????????

Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

Швеков Г. В. Преемственность в праве : Научно-теоретическое пособие для преподавателей вузов по специальности „Правоведение” / Г. В. Швеков. — Москва : Высш. шк., 1983. — 184 с.

Неновски Н. Преемственность в праве (перевод с болгарського) / Н. Неновски. — М. : Юридическая литература, 1977. — 168 с.

Рыбаков В. А. Преемственность в развитие социалистического права : автореф. дис. на соиск. научн. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. / Московский ордена Ленина и ордена Трудового Красного Знамени государственный университет им. М. В. Ломоносова. — М., 1978. — 22 с.

Наконечная Т. В. Преемственность в развитии советского права : дисс. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. / Ордена Ленина и ордена Дружбы народов Академия наук Украинской ССР. Институт государства и права. — К., 1984. — 219 с.

Родина Э. В. Преемственность принципов советского государственного права : дисс. … канд. юрид. наук : спец. 12.00.02. / Московский ордена Ленина и ордена Трудового Красного Знамени государственный университет им. М. В. Ломоносова. — М., 1988. — 194 с.

Авраменко Л. В. Наступність та запозичення в праві (загальнотеоретичні аспекти) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01. / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. — Х., 2000. — 20 с.

Навроцький В. О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.) / В. О. Навроцький. — К. : Атіка, 2001. — 271 с.

Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25—26. — Ст. 131.

Кримінальний кодекс України : Нормативні акти кримінально-правового значення : (За станом законодавства по 1 вересня 1997 р.). / [автори-упорядники : М. І. Мельник, М. І. Хавронюк]. — Київ : А.С.К., 1997. — 320 с.

Кримінальний кодекс УСРР від 23 серпня 1922 року // Збірник Узаконень та Розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України. — 1922. — Ч. 36. — Додаток до ст. 553.

Кримінальний кодекс Української РСР : Офіційний текст із змінами по 1 вересня 1958 р. та з додатками постатейно-систематизованих матеріалів. — К. : Державне видавництво політичної літератури УРСР, 1958. — 163 с.

Кримінальне право України : Особлива частина : підручн. для студентів юрид. вузів і фак. / [Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, С. Я. Лихова та ін. / за ред. П. С. Матишевського та ін]. — К. : Юрінком Інтер, 1999. — 896 с.

Навроцький В. О. Кримінальне право України. Особлива частина : курс лекцій / В. О. Навроцький. — К. : Товариство „Знання”, 2000. — 771 с.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. За станом законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду України на 25 травня 1994 року : бюлетень законодавства і юридичної практики. Спеціальний випуск / [відп. ред. Я. Ю. Кондратьєв, С. С. Яценко; спец. ред. В. І. Антипов, В. А. Клименко]. — К. : Юрінком Інтер, 1994. — 800 с.