Наведена характеристика інтелектуально-вольової діяльності особи під впливом гіпнозу, на нашу думку, дозволяє стверджувати, що питання про кримінальну відповідальність особи, яка діяла під впливом гіпнозу, не може вирішуватися за правилами про психічний примус, а сам гіпноз розглядатися як вид психічного примусу. Особа, яка діє під впливом психічного примусу, завжди зберігає можливість обрати певний варіант. Невипадково законодавець в ч. 2 ст. 40 КК України вказує, що питання про кримінальну відповідальність особи, яка діяла внаслідок психіч­ного примусу, має вирішуватися за правилами про крайню необхідність. Саме тому під психічним примусом необхідно розуміти тільки погрозу заподіяти шкоду. Адже тільки в такому випадку можна застосовувати правила про крайню необхідність, коли особа сама обирає, кому має бути заподіяна шкода.

В зв’язку з цим гіпноз не може розглядатися як вид психіч­ного примусу, оскільки, перш за все, введення особи в стан гіпнозу не може відбуватися за допомогою погроз і, по-друге, в стані гіпнозу особа втрачає можливість здійснювати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою, діючи під контролем гіпнотизера, що не характерно для психічного примусу. Нам видається, що гіпнотичний вплив на особу цілком можна віднести до різновиду фізичного впливу. Справа в тому, що гіпнотизування завжди відбувається за допомогою вербального або конклюдентного впливу на особу, що є фізичним впливом на особу [19, с. 22; 14, с. 172–173].

Фізичний вплив може порушувати не тільки вольову, а й інте­лектуальну діяльність особи. Для гіпнотичного впливу якраз харак­терне те, що гіпнотизер за допомогою фізичного впливу (вербального чи конклюдентного) спричиняє втрату особою можливості усвідом­лювати свої діяння і керувати ними, фактично контролюючи інте­лектуально-вольову діяльність особи. Розуміння гіпнозу саме як фізич­ного впливу дозволить в окремих випадках ставити питання про при­тягнення до кримінальної відповідальності гіпнотизера за діяння, вчи­нені загіпнотизованою особою, тобто вести мову про опосередковане виконання злочину.

Висновок. Викладене дозволяє стверджувати, що серед обставин, які виключають злочинність діяння, передбачені законодавцем в розділі VІІІ Загальної частини КК України, є обставини, які мають іншу правову природу. Так, вчинення особою суспільно небезпечного діяння внаслідок застосування до неї фізичного впливу, який виключає її можливість керувати своїми діяннями, не виключає ні суспільної небезпечності, ні кримінальної протиправності вчиненого.

На нашу думку, враховуючи те, що застосування до особи фізич­ного впливу може обумовлювати втрату такою особою можливості забезпечувати свідомо-вольовий контроль за своєю поведінкою, фі­зичний вплив на особу необхідно відносити до причин неосудності.

––––––––––

Чернишова Н.В., Володько М.В., Хазін М.А. Кримінальне право України. Тези лекцій і практичні завдання для курсантів Київського училища міліції МВС України / За ред. В.М. Бовсуновського. – К.: Наук. думка, 1995. – 456 с.

Слуцкий И.И. Обстоятельства, исключающие уголовную ответствен­ность. – Ленинград: Изд-во Ленинград. ун-та, 1956. – 120 с.

Баулин Ю.В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – Х.: Основа, 1991. – 360 с.

Пинаєв А.А. Уголовное право Украинu. Общая часть. – Х.: Харьков юридический, 2005. – 664 с.

Наумов А.В. Российское уголовное право. Курс лекций: В 2 т. Т. 1. Общая часть. 3-е изд. – М.: Юридическая литература, 2004. – 496 с.

Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. – М., 1951.

Тер-Акопов А.А. Преступление и проблемu нефизической причинности в уголовном праве. – М.: ЮРКНИГА, 2003. – 480 с.

Энциклопедия уголовного права. Т. 7. Обстоятельства, исключающие преступность деяния. – СПб.: СПб. ГКА, Изд. проф. Малинина, 2007. – 724 с.

Келина С. Обстоятельства, исключающие преступность деяния: понятие и видu // Уголовное право. – 1999. – ? 3. – С. 3–8.

Курс советского уголовного права: В 6 т. Т. 2: Преступление / Под ред. А.А. Пионтковского. – М.: Наука, 1970.

Веселов Е.Г. Границu преступного и непреступного // Уголовное право. – 2004. – ? 3. – С. 12–15.

Таганцев Н.С. Русское уголовное право. Т. 1. – Тула: Автограф, 2001. – 800 с.

Ярмuш Н.Н. Теоретические проблемu причинно-следственной связи в уголовном праве (философско-правовой анализ): Монография. – Харьков: Право, 2003. – 512 с.

Рахманов А.А. Познать себя. – М.: Молодая гвардия, 1983. – 208 с.

Грищук В.К. Кримінальне право України. Загальна частина: Навч. посібник. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2006. – 568 с.

Гримак Л.М. Моделирование состояний человека в гипнозе. – М.: Наука, 1978. – 272 с.

Овчинникова О.В., Насиновская Е.Е., Иткин Н.Г. Гипноз в yкспериментальном исследовании личности. – М.: Изд-во МГУ, 1989. – 232 с.

Глива Є. Принципи психотерапії і гіпнотерапії. – Сідней: Лев, 1998. – 344 с.

Варшавский К.М. Гипносуггестивная терапия (лечение внушением и в гипнозе). – Ленинград: Медицина, 1973. – 192 с.