Отже, ми з’ясували, що закон про кримінальну відповідальність має забезпечувати інтереси особи перед державними інтересами. Але кримінальне право зачіпає інтереси двох основних категорій осіб, що є протилежними – інтереси особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та інтереси потерпілої особи. Керуючись вищенаведеним, кримінальне право забезпечує інтереси особи, яка вчинила злочин, від сваволі держави, визначаючи у санкціях статей Особливої частини закону про кримінальну відповідальність, вид і межі покарань, що можуть бути призначені особі; встановлюючи загальні засади призначення покарання, визначаючи, що без вини немає кримінальної відповідальності, встановлюючи заборону застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією, визначаючи правила про зворотну дію закону про кримінальну відповідальність у часі тощо. Загалом, всі положення Загальної частини кримінального закону свідчать про його спрямованість на захист інтересів особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння. Інтереси ж потерпілої від злочину особи, як відомо, забезпечуються іншими галузями права.

“Коли правозастосовувачу потрібно звернутись до оціночного поняття для вирішення справи, він повинен встановити, які реальні факти у досліджуваній ситуації справді мають (чи мали) саме ту соціальну значимість, яка зафіксована у такому понятті і з якою, отже, законодавець пов’язує відповідні юридичні наслідки” [5, с. 257].

І останнє. Тлумачення кримінальних законів інших історичних епох, що втратили чинність, а також нормативно-правових актів зарубіжних держав має деякі особливості, порівняно з тлумаченням чинного в межах нашої держави закону про кримінальну відповідальність. Окрім вищезазначеного, потрібно враховувати щодо перших конкретно-історичні умови їх чинності, а щодо других – їх культурно-історичний контекст. А включення таких текстів до нового історико-культурного контексту через співвіднесення їх з нашою системою цінностей, дасть якраз змогу відшукати в них відповіді на ті питання, що ставить перед нами сьогодення.

Отже, на підставі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

Обрання теорії тлумачення конкретним дослідником залежить від його поглядів на право.

Позитивістський підхід до тлумачення не дає відповідей на всі питання, що виникають в процесі тлумачення, зокрема у ситуаціях, коли можливе двояке розуміння одного і того ж положення закону.

Різнотлумачення закону про кримінальну відповідальність має об’єктивний характер і зумовлене знаковою та ціннісною природою права.

Механізм природно-правового тлумачення закону полягає у застосуванні методів тлумачення та оцінок.

При тлумаченні закону про кримінальну відповідальність варто керуватись філософсько-антропологічним та погребовим підходами до пізнання права.

Проте, безумовно, через свою загальність та нерозробленість ця проблема потребує подальших комплексних та ґрунтовних досліджень.

––––––––––––––––––––

Черданцев А.Ф. Гносеологическая природа толкования права // Советское государство и право. – 1972. – № 11. – С. 105–109.

Черданцев А.Ф. Толкование права и договора: Учеб. пособие для вузов. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 381 с.

Люблинский П.И. Техника, толкование и казуистика уголовного кодекса / Под редакцией и с предисловием В.А. Томсинова. – М.: Зерцало, 2004. – 248 с. – (Серия “Русское юридическое наследие”).

Зорькин В.Д. Позитивистская теория права в России. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1978. – 270 с.

Філософія права: проблеми та підходи. Навчальний посібник для студентів спеціальності “Правознавство” / П.М. Рабінович, С.П. Добрянський, Д.А. Гудима, О.В. Грищук, Т.І. Дудаш, Т.І. Пашук, С.П.Рабінович, Л.В. Ярмол, Ю.І. Анохін. За загальною редакцією П.М. Рабіновича. – Львів: юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2005. – 290 с.

Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Харьков: Право, 2002. – 328 с.

Грязин И. Текст права (Опыт методологического анализа конкурирующих теорий). – Таллин: Издательство “ЭЭСТИ РААМАТ”, 1983. – 187 с.

Коршунов А.М., Мантатов В.В. Диалектика социального познания. – М.: Политиздат, 1988. – 383 с.

Рабінович П., Савчук Н. Офіційне тлумачення законодавства: герменевтичний аспект // Право України. – 2001. – № 11. – С. 22–25.

Суслов В.А. Герменевтика права // Правоведение. – 2001. – № 5 (238). – С. 4–12.

Кузнецов В.Г. Герменевтика и гуманитарное познание. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 192 с.

Овчинников А.И. Антиномия понимания и объяснения в юридической науке // Философия права. – 2003. – № 1 (7). – С. 41–46.

Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник. – К.: Атіка. – 2001. – 176 с.

Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – Ст. 260.

Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141 з наступними змінами, внесеними згідно із Законом від 8 грудня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 44.