Навівши, таку широку палітру концептуальних філософських підходів наукового пізнання, необхідно все ж констатувати, що у кримінологічних дослідженнях найбільш поширеною є класичної методології. Це викликано тим, що саме класична методологія дозволяє, з притаманної їй діалектичної світоглядної позиції, зрозуміти сутність та характер соціальних процесів і явищ. Якщо проаналізувати характер наукових досліджень про економічну злочинність, то можна зауважити, що цей підхід найбільше застосовується і у дослідженнях цієї злочинності.

Загальнонаукова методологія визначає загальні методи та засоби пізнання (тобто такі, що використовуються для багатьох наук), їх можливості і межі застосування. Серед загальнонаукових методів пізнання можна назвати: аналітико-синтетичний метод; методи абстрагування і конкретизації; методи індукції і дедукції; метод моделювання; спостереження; експеримент тощо. Відповідно вони поділяються на теоретичні та емпіричні [14, с. 39–81]. Загальнонаукова методологія встановлює відповідні норми, критерії та форми пізнання, які покликані виключити упередженість, суб’єктивність і логічну непослідовність самого процесу пізнання та його результатів. Власне, висунення наукових гіпотез, встановлення закономірностей, побудова і перевірка теорій – все це обумовлює використання певних способів, прийомів і норм наукового дослідження, які у своїй сукупності і складають потенціал загальнонаукової методології.

Конкретно-наукова методологія – це сукупність наукових підходів, методів і процедур інтерпретації та застосування загальних (філософських) законів та категорій, а також загальнонаукових методів у певній галузі знань.

Конкретно-наукова методологія як методологія певної науки – це спосіб пізнання, розроблений та адаптований для більш вузької сфери знань, де знаходять свою реалізацію філософські категорії та загальнонаукові методи щодо дослідження специфічного об’єкту. Зокрема у кримінології таким об’єктом є злочинність.

У кримінології її методологія, крім філософських категорій, законів та принципів, загальнонаукових методів та форм, а також власної методологічної складової, формується і шляхом адаптації методологічних стандартів, норм та методів інших галузей соціальних знань, зокрема таких як право, соціологія, психологія, економіка тощо. Для прикладу, якщо розглядати таку категорію як діяльність (у кримінології мова іде про злочинну діяльність), то у широкому філософському значенні діяльність – це сутність людського існування. У соціології діяльність інтерпретується як спосіб існування суспільства, як реалізація соціальних законів, які проявляються не інакше як через діяльність людей. Діяльність створює та змінює конкретні умови існування людини, а також суспільства в цілому. Якраз через діяльність особа входить у систему суспільних відносин. У психології діяльність розглядається як специфічний вид людської активності, як певний вид суб’єктно-об’єктних відносин, у якому людина – суб’єкт – певним чином впливає на об’єкт. У ході діяльності людина реалізує свій інтерес, задовольняючи свої потреби. Таким чином, діяльність постає як процес, у ході якого розвивається сама особистість людини. У той же час кримінологія досліджує злочинну діяльність як один із видів людської діяльності і тому використовує весь набір методологічних компонентів інших галузей знань, адаптувавши їх до об’єкта свого дослідження. Тому у кримінології активно використовуються методи соціології, статистики, психології, методи та конкретні процедури математичної статистики тощо.

Проте необхідно пам’ятати, що використовуючи методологічні компоненти з інших галузей наукових знань, або використовуючи теоретичні положення, висновки чи статистичні узагальнення з інших галузей знань, всі вони повинні відповідати одним і тим же концептуальним методологічним підходам. Методологічна неузгодженість, яка може виникнути у разі порушення цієї вимоги може негативно вплинути на результати дослідження та їх інтерпретацію.

Кримінологія як наука має також свої методологічні засади, принципи, положення та методи наукового пізнання. Так, будь-яка з теорій кримінології не лише містить комплекс концептуальних ідей щодо теоретичного розуміння того чи іншого її предмета (злочинність або її детермінація, обумовлюючий комплекс, система запобігання злочинним проявам), а й визначає тим самим методологічні норми, методичні напрямки та принципи їхнього пізнання, подальшого розвитку теоретичного й емпіричного знання про них [4, с. 91].

Методологічні засади кримінології визначаються специфікою її предмету. Саме предмет визначає не тільки методологічні засади, але і методологічні норми та допустимі методи дослідження. У цьому контексті необхідне розуміння значимості змістовної інтерпретації предмета. Адже у кримінології є різні концептуальні підходи до розуміння поняття злочинності, детермінації злочинності тощо. І тому від змістовної інтерпретації предмету дослідження залежить обрання відповідних методів.

Методологія конкретного наукового дослідження – як сукупність конкретних методичних прийомів і техніки дослідження, спрямована на встановлення та інтерпретацію тих явищ, що входять до складу предмета кримінологічного дослідження. Конкретне наукове дослідження починається з вибору і постановки проблеми. Після того як проблема буде поставлена і визнана актуальною, починається її логічне й емпіричне опрацювання через висунення та перевірку відповідних гіпотез. І завершується наукове дослідження формуванням нової теорії або уточненням та доповненням вже існуючої.

Проте у кримінологічних дослідженнях часом використовують і інший підхід. Зокрема дослідження починається зі збору статистичних даних, на базі яких за посередництвом індукції переходять до їх узагальнення і формування теорій. У цьому підході переважно використовуються емпіричні та описові методи дослідження. Щоправда, такий підхід має ряд недоліків. По-перше, це проблема повноти статистичних даних, які не завжди відображають реальні прояви злочинної діяльності. По-друге, тільки поєднання емпіричних та теоретичних методів забезпечує повноту дослідження. По-третє, при такому підході важко уникнути суб’єктивізму. Кожний дослідник керується певною системою цінностей і його ціннісні уявлення так чи інакше відбиваються на його інтерпретації зібраних статистичних даних. Проблема цінностей не є надуманою. Необхідно розуміти, що ціннісні судження, без сумніву, присутні у наукових дослідженнях. Соціальна практика, до речі, найпереконливіше довела й доводить, що ніколи не існувало, не існує й не існуватиме методології соціального пізнання, абсолютно нейтральної у соціально змістовному аспекті, тобто методології, так би мовити, соціально-дистильованої, незалежної від впливу переконань і установок дослідника, обумовлених його загальним світоглядом [15, с. 25].

Саме тому дослідження повинно починатись не просто з емпіричного зібрання статистичних даних, а з теоретичного аналізу відповідних наукових проблем.

Суть наведеної „ієрархії” різних методологічних рівнів полягає у тому, що які б методи не застосовувались (у тому числі, у кримінологічному дослідженні) вони не можуть розглядатись ізольовано від філософської, загальнонаукової та конкретно-наукової методології. Це означає, що будь-який метод завжди використовується у відповідному „методологічному ключі”, тобто за умови вирішення низки більш принципових питань дослідження.

Тому використання концептуальних підходів, методологічних принципів, норм і методів повинно відповідати принаймні таким трьом постулатам:

– об’єктивна зумовленість обраних методів дослідження його предметом. Саме предмет дослідження (тобто певна сторона, грань, властивість об’єкта дослідження) „веде” за собою дослідницький метод, визначає можливі межі його застосування, придатності; – необхідність установлення єдиної істини, вірогідність якої можна довести й перевірити за допомогою певного об’єктивного критерію;

– неодмінним показником прийнятності, евристичності певного концептуального підходу та дослідницького методу є їх спроможність наближувати, призводити до розкриття соціальної сутності явища, що вивчається (а не до приховування, затушовування її) [15, 24–25].

Наведені положення є наукознавчими аксіомами: вони стверджені реальною дослідницькою практикою багатьох поколінь учених.

Проте, не дивлячись на теоретичні надбання методології науки, багато методологічних проблем окремих наук, а особливо окремих наукових досліджень ще залишаються не розв’язаними. Це стосується і методології кримінологічної науки та кримінологічного дослідження.

Стосовно кримінології серед таких проблем виділимо наступні.

До першої можна віднести дефіцит нових напрацювань саме з методології кримінологічної науки. Спостерігаються постійні використання вже давно напрацьованого матеріалу і фактична відсутність накопичення нових наукових знань. У кримінології сформувався, свого роду методологічний нігілізм, за яким результати і конструктивність досліджень не залежать від відповідних концептуальних підходів, методичних положень, методів і способів методології кримінологічної науки.

З іншого боку, сьогодні у методологічний арсенал наукових кримінологічних досліджень включаються пізнавальні засоби і методи герменевтики, феноменології, синергетики, неопозитивізму, критичного раціоналізму тощо. Таке привнесення різноманітних засобів і методів, без сумніву, збагачує методологічний арсенал цієї науки, визначає різноманіття підходів до наукового дослідження.

Але методологічний плюралізм не повинен перетворюватись на методологічний анархізм, на методологічну сваволю, він передбачає більш високий рівень методологічної культури наукових досліджень та необхідність дотримуватись методологічної нормативності.

Другою проблемою у сучасній кримінології є пошук шляхів, методів і засобів, розробка і використання яких, по-перше, дозволять подолати труднощі, що виникли на стадії методологічного плюралізму, а по-друге, створять надійну наукову основу розвитку кримінології. Необхідно зауважити, що зазначена проблема становить особливу складність у сучасних умовах, коли у методологічному процесі задіяні різні конкуруючі вчення, які претендують на наукову істину. Особливо це відчутно у висвітленні питань поняття злочинності, детермінації злочинності, детермінації індивідуальної злочинної поведінки, тощо. У той же час якраз пошук оптимальних пізнавальних засобів становить стратегічний напрямок у сучасній методології кримінологічної науки і покликаний покращити науковий рівень кримінологічних досліджень.

Особливого значення це набуває сьогодні – у період переходу України до країни ринкового типу. Основні риси трансформації нашого суспільства ще не повністю досліджені. Відбувається переоцінка соціальних цінностей, системи їх захисту та охорони, істотно змінилась кількісно-якісна характеристика злочинності, проявились цілком відмінні тенденції у відтворенні корупції та економічної злочинності. Тому завдання кримінології – не тільки відстежити ці зміни, але і зрозуміти їх соціально-правову природу, а також запропонувати дієві заходи запобігання та протидії злочинності. А для цього необхідно оновити методологічні ресурси, якими послуговується кримінологія.

Ці методологічні труднощі без сумніву ускладнюють дослідження економічної злочинності, зважаючи на всю складність завдань, які необхідно розв’язувати.