287 Б.О. КирисьПОЗБАВЛЕННЯ ЗВАНЬ ЯК ЗАСІБ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО ВПЛИВУ НА ЗАСУДЖЕНИХ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

Досліджуються юридична природа, зміст, підстави і умови застосування за законодавством зарубіжних держав такого засобу кримінально-правового впливу на засуджених, як позбавлення звань.

Ключові слова: кримінальне законодавство зарубіжних держав, засоби кримінально-правового впливу, покарання, позбавлення військових або спеціальних звань, рангів, чинів, кваліфікаційних класів.

Постановка проблеми. Важливим завданням вітчизняної кримінально-правової науки є вивчення кримінального законодавства зарубіжних держав. І зумовлено це не лише пізнавальним інтересом. Наукове осмислення зарубіжного кримінального законодавства дає можливість краще зрозуміти власне кримінальне законодавство, переваги і недоліки якого найрельєфніше виявляються саме при порівнянні його з іноземним законодавством. Таке порівняння, як слушно зауважує М. Ансель, здатне озброїти юриста ідеями і аргументами, які неможливо одержати навіть при дуже хорошому знанні лише власного права [1, с. 38]. Знання зарубіжного кримінального права дозволяє використати позитивний досвід інших держав і водночас уникнути помилок при вирішенні відповідних питань у національному кримінальному праві. Вивчення іноземного кримінального законодавства має важливе значення і для адаптації до нього внутрішнього кримінального законодавства, бо сучасні процеси інтеграції з необхідністю передбачають і певну уніфікацію права різних держав.

Зазначене повною мірою стосується і зарубіжного інституту засобів кримінально-правового впливу (який включає у себе і покарання) на осіб, що вчинили злочини. До питань, що потребують першочергового дослі­дження, належить з’ясування юридичної природи, змісту, підстав та у

мов застосування тих видів цих засобів, аналоги яких передбачені у віт­чизняному кримінальному законодавстві. Одним з таких засобів є позбав­лення винного належних йому військових, спеціальних звань, рангів, чинів, розрядів, кваліфікаційних класів тощо (далі – позбавлення звань).

Стан дослідження. Наразі ж доводиться констатувати, що наукових праць, в яких означене питання було б об’єктом всебічного і ґрунтовного теоретичного аналізу, нема. Зважаючи на це, і поставлена мета розглянути його у пропонованій статті.

Виклад основних положень. Зарубіжні держави, залежно від того, якого юридичного значення вони надають позбавленню звань, можна поді­лити на чотири групи. Перша з них виділяє позбавлення звань як окремий вид покарання. Друга група держав визнає позбавлення звань лише каральним елементом певного виду покарання. Є держави, кримінальне законодавство яких одночасно розглядає позбавлення звань і як окреме (самостійне) покарання, і як елемент змісту відповідного виду покарання. До четвертої групи належать держави, котрі відносять позбавлення звань не до покарання, а до інших засобів кримінально-правового впливу на засудженого.

Окремим (самостійним) видом покарання визнає позбавлення звань законодавство таких, наприклад, держав, як Республіка Білорусь, Республіка Вірменія, Киргизька Республіка, Республіка Узбекистан.

За КК Республіки Білорусь (ч. 2 ст. 48) і КК Республіки Узбекистан (ч. 2 ст. 43), це покарання іменується позбавленням військового або спе­ціального звання, за КК Киргизької Республіки (ч. 2 ст. 42) – позбавленням спеціального або військового звання, а за КК Республіки Вірменія (ст. 49) – позбавленням спеціального або військового звання, розряду, чину або кваліфікаційного класу. У повній відповідності з цими назвами у текстах статей, присвячених цьому покаранню, окреслені і види тих звань, яких може бути позбавлена засуджена особа. За КК Республіки Білорусь (ст. 60), КК Киргизької Республіки (ст. 51) і КК Республіки Узбекистан (ст. 52) – це, отже, військове або спеціальне звання, а за КК Республіки Вірменія (ст. 53) – спеціальне або військове звання, розряд, чин, кваліфікаційний клас.

Потрібно, однак, відзначити, що хоча саме найменування розгляду­ваного покарання, прийняте у КК Республіки Білорусь, Киргизької Респуб­ліки та Республіки Узбекистан, а у зв’язку з цим і тексти статей, що рег­ламентують його застосування, й вказують на можливість позбавлення засудженого лише військового або спеціального звання, фактично ж суд може відібрати у нього й інші за назвою звання, що присвоюються особам, які перебувають на службі у відповідних органах, – ранги, класні чини, кваліфікаційні класи тощо, оскільки вони вважаються різновидами спеціального звання.

Позбавлення передбачених названими КК звань є покаранням, що застосовується тільки як додаткове. Оскільки у санкціях статей Особливих частин цих кодексів таке покарання не вказане, воно призначається на підставі тих статей їх Загальних частин, котрі передбачають можливість його застосування. Це додаткове покарання є факультативним. Зважаючи на те, що означені КК не передбачають якихось спеціальних правил обрання даного кримінально-правого засобу впливу на засудженого, суд при його застосуванні керується встановленими цими кодексами загальними засадами призначення покарання. У літературі ж називаються й більш конкретні (додаткові) критерії, котрі повинні братися до уваги при призначенні цього покарання. Зокрема, вказується, що позбавлення відповідного звання має застосовуватися у випадку, коли суд дійде висновку, що за характером вчиненого злочину винний недостойний його носити [2, с. 179].

За КК Республіки Білорусь і Киргизької Республіки, засуджений може бути позбавлений будь-якого належного йому військового чи спеці­ального звання, а за КК Республіки Вірменія – будь-якого спеціального або військового звання, розряду, чину, кваліфікаційного класу. Згідно ж з ст. 52 КК Республіки Узбекистан, за вироком суду винний може бути позбавлений тільки такого звання, яке не є вищим. Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, котра має вище військове або спеціальне звання, може бути позбавлена його за винесеним на підставі вироку поданням суду лише тим, хто це звання присвоїв.

Це покарання застосовується за вчинення тільки тяжкого або особливо тяжкого злочину. КК Республіки Білорусь до тяжких відносить умисні злочини, за які передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 10 років (ч. 4 ст. 12), а до особливо тяжких – умисні злочин, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років, довічного ув’язнення або смертної кари (ч. 5 ст. 12). Відповідно до ст. 19 КК Республіки Вірменія, тяжкими визнаються умисні злочини, за які максимальне покарання не перевищує 10 років позбавлення волі, а особливо тяжкими – умисні злочини, за які передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк більше 10 років або довічне позбавлення волі. За КК Киргизької Республіки (ст. 12) і КК Республіки Узбекистан (ст. 15) тяжкі злочини – це умисні злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років, але не більше 10 років, а особливо тяжкі злочини – це умисні злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років або смертна кара.

Державами, законодавство яких розглядає позбавлення звань лише як каральний елемент певного виду покарання, є, наприклад, Республіка Казахстан, Республіка Молдова, РФ, Республіка Таджикистан, Туреччина, Туркменистан.

За КК Республіки Казахстан, він називається позбавленням спеці­ального, військового або почесного звання, класного чину, дипломатичного рангу, кваліфікаційного класу і державних нагород (ч. 2 ст. 39), за КК Республіки Молдова – позбавленням військового або спеціального звання, класного чину і державних нагород (ч. 1 ст. 62), за КК РФ – позбавленням спеціального, військового або почесного звання, класного чину і державних нагород (п. «в» ст. 44), за КК Республіки Таджикистан – позбавленням військових звань, дипломатичних рангів, спеціальних чинів, звань, державних нагород і почесних звань Таджикистану (п. «г» ст. 47), за КК Туреччини – забороною на публічну службу (п. 5 ч. 1 ст. 11), за КК Туркменистану – позбавленням державних нагород, військових й інших звань (п. «г» ч. 1 ст. 44).

Необхідно, однак, відзначити, що назви вказаних видів покарань у КК Республіки Казахстан і Туркменистану є ширшими, ніж їх зміст, бо фактично за цими кодексами покаранням є позбавлення лише відповідних звань. Річ у тім, що і за КК Республіки Казахстан (ст. 38), і за КК Туркменистану (ст. 43) покарання – це засіб державного примусу, що призначається за вироком суду. Але названі КК не наділяють суд правом позбавляти засуджених державних нагород. За цими кодексами, суд при винесенні вироку вирішує лише питання про доцільність внесення подання президентові держави про позбавлення винного належних йому державних нагород (ч. 2 ст. 50 КК Республіки Казахстан, ч. 2 ст. 49 КК Туркменистану). Він і приймає рішення про позбавлення засудженого державних нагород. Суд же може відібрати у засудженого тільки відповідні звання. Тому покарання, вказане у ч. 2 ст. 39 Республіки Казахстан, мало б іменуватися позбавленням спеціального, військового або почесного звання, класного чину, дипломатичного рангу, кваліфікаційного класу, а покарання, зазначене у п. «г» ч. 1 ст. 44 КК Туркменистану, – позбавленням військових й інших звань. З огляду на це, їх належало б вважати окремими (самостійними) видами покарань. Проте, зважаючи на законодавчу назву цих покарань, передбачене ними позбавлення звань розглядається лише як їх складова (елемент), а не як окремі види покарань.

Досліджувані покарання можуть застосовуватися лише як додаткові. У зв’язку з тим, що у санкціях відповідних статей (їх частин) названих вище КК дані покарання не встановлені, вони призначаються на підставі тих норм Загальних частин цих кодексів, які передбачають таку можливість.

Ці додаткові покарання належать до факультативних. Розглядувані КК не встановлюють якихось особливих правил застосування даних покарань. Тому при їх обранні суд послуговується загальними засадами призначення покарання. Не змінює суті справи і вказівка у відповідних статтях на те, що аналізовані покарання застосовуються з врахуванням «особи винного» (ст. 50 КК Республіки Казахстан, ст. 48 КК РФ), «обставин вчинення злочину» (ст. 66 КК Республіки Молдова), «особи винного і вчиненого діяння» (ст. 51 КК Республіки Таджикистан), оскільки з обов’язковим врахуванням зазначених чинників обирається будь-яке покарання. Правда, у кримінально-правовій літературі ці чинники у той чи в інший спосіб конкретизуються. Так, М.М. Становський пише, що врахування особи винного у контексті ст. 48 КК РФ передбачає взяття до уваги, зокрема, ставлення засудженого до виконання обов’язків, пов’язаних з використанням спеціального, військового звання чи класного чину, тривалість їх виконання, наявність або відсутність стягнень, поведінка у побуті, ставлення до колег та інших громадян, використання почесного звання чи державних нагород в особистих інтересах, з метою домогтися незаслужених переваг для себе, своїх близьких, знайомих, використання свого становища для вчинення злочину [3, с. 64].