В інших же публікаціях з цього приводу зазначається, що передбачене ст. 48 КК РФ покарання застосовується при дуже негативній характери­стиці засудженого (особлива витонченість чи жорстокість, найактивніша роль у вчиненні злочину, аморальна поведінка до притягнення до відповідальності, алкоголізм, наркоманія тощо) або при збігу обтяжуючих обставин, що відносяться до особи винного [4, с. 365]; коли вчинений злочин й інші обставини, що характеризують особу засудженого, на думку суду, обумовлюють неможливість збереження у нього спеціального, військового або почесного звання, класного чину і державних нагород [5, с. 264]; коли виникає несумісність осуджуваного суспільством статусу винного у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину і статусу людини, наділеної офіційною функцією чи відзначеної за заслуги перед суспільством [6, с. 355]; коли суд дійде висновку, що винний недостойний носити спеціальне, військове чи почесне звання, мати класний чин або державні нагороди [7, с. 332]. Не важко проте зауважити, що такі й подібні роз’яснення змісту названих вище чинників навряд чи є настільки конкретними і точними, що можуть мати безпосереднє прикладне значення.

За КК Республіки Молдова, КК РФ і КК Республіки Таджикистан, засудженого може бути позбавлено будь-якого передбаченого цими кодексами звання, незалежно від того, ким воно було йому присвоєне. Відповідно до ст. 50 КК Республіки Казахстан і ст. 49 Туркменистану, вироком суду винний позбавляється тільки такого вказаного у названих статтях звання, яке не було присвоєне йому президентом держави. У разі засудження особи, котра має звання, присвоєне президентом держави, суд при постановленні вироку лише вирішує питання про доцільність внесення йому подання про позбавлення винного цього звання.

КК Республіки Казахстан, РФ, Республіки Таджикистан, Туркменистану передбачають застосування аналізованих додаткових покарань за скоєння лише тяжкого або особливо тяжкого злочину. Відповідно до ст. 10 КК Республіки Казахстан і ст. 18 КК Республіки Таджикистан, тяжкими злочинами визнаються умисні діяння, за вчинення яких передбачене максимальне покарання не перевищує 12 років позбавлення волі, а особливо тяжкими злочинами – умисні діяння, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 12 років або смертну кару. За КК РФ, тяжкі злочини – це умисні діяння, за вчинення яких максимальне покарання не перевищує 10 років позбавлення волі (ч. 4 ст. 15), а особливо тяжкі злочини – це умисні діяння, за вчинення яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років або більш суворе покарання (ч. 5 ст. 15).

Відповідно до ст. 44 цього Кодексу, більш суворими покараннями є довічне позбавлення волі і смертна кара.

КК Туркменистану до тяжких злочинів відносить умисні і необережні діяння, за вчинення яких передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років (ч. 4 ст. 11), а до особливо тяжких – умисні злочини, за вчинення яких передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до 20 років або смертна кара (ч. 5 ст. 11).

За КК Республіки Молдова, позбавлення військового або спеціального звання, класного чину і державних нагород може призначатися у випадку засудження особи за тяжкий, особливо тяжкий чи надзвичайно тяжкий злочин. Згідно зі ст. 16 цього Кодексу, тяжкими злочинами визнаються діяння, за які передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк до 15 років включно (ч. 4), особливо тяжкими злочинами – вчинені умисно злочини, за які передбачено максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк понад 15 років (ч. 5), а надзвичайно тяжкими злочинами – вчинені умисно злочини, за які передбачено покарання у виді довічного ув’язнення (ч. 6).

КК Туреччини передбачає таке покарання, як заборона на публічну службу. Воно є найменш суворим видом покарання, що застосовується за вчинення злочину.

Заборона на публічну службу полягає у позбавленні засудженого, крім іншого, рангів, титулів, чинів, звань, присуджених державою чи уповноваженими науковими радами, а також будь-яких пов’язаних з ними оплачуваних або почесних прав і права їх повторного придбання впродовж строку покарання (ст. 20).

Це покарання призначається довічно або тимчасово. Тимчасова заборона на публічну службу застосовується, якщо законом не встанов­лено інше, на строк від 3 місяців до 3 років.

Заборона на публічну службу використовується і як основне, і як додаткове покарання. Як основне покарання, воно може призначатися тоді, коли його передбачає санкція статті (частини статті), за якою засу­джується особа, та в інших установлених законом випадках. Як додаткове покарання, заборона на публічну службу застосовується:

а) судом у випадку, коли воно зазначене у санкції статті (частини статті), що передбачає відповідальність за вчинений засудженим злочин;

б) безпосередньо в силу закону у зв’язку із засудженням особи:

– до певного виду і розміру основного покарання. Так, згідно з ст. 31 розглядуваного КК, засудження особи до тяжкого ув’язнення на строк понад 5 років тягне за собою довічну заборону на публічну службу, а засудження її до тяжкого ув’язнення на строк від 3 до 5 років тягне за собою заборону на публічну службу на строк, рівний строкові покарання;

– за вчинення певного злочину. Так, у ст. 35 цього КК вказано, що вироки за злочини, вчинені шляхом зловживання професією, яка здійс­нюється на підставі офіційного дозволу чи свідоцтва, тягнуть, крім уста­новлених законом випадків, також тимчасову заборону на публічну службу на строк, рівний строкові засудження винного.

Якщо заборона на публічну службу призначена у доповнення до пока­рання, що обмежує свободу, або є результатом засудження, то її строк, уста­новлений вироком чи передбачений законом, обчислюється з дати закінчення або відміни основного покарання. У решті випадків покарання у виді заборони на публічну службу обчислюється з дати вступу в силу вироку (ст. 41).

Довічна заборона на публічну службу, що випливає із засудження, за наявності передбачених у КК умов (ст. 122, 123), може бути припинена шляхом поновлення заборонених прав. Воно здійснюється за вимогою зацікавленої особи судом у встановленому КПК порядку.

Вчинення особою, до якої застосована заборона на публічну службу, дій, що суперечать умовам його засудження, вважається злочином і карається за ст. 307 КК.

До держав, кримінальне законодавство яких одночасно розглядає позбавлення звань і як окреме (самостійне) покарання, і як елемент змісту відповідного виду покарання, належать, до прикладу, Республіка Болгарія і Чеська Республіка.

У КК Республіки Болгарія цими покараннями є позбавлення права на отримані ордени, почесні звання і відзнаки та позбавлення військового звання (п. 9 і 10 ч. 1 ст. 37). Названі покарання можуть бути призначені лише у випадку засудження за тяжкі злочини (ч. 3 ст. 50). Відповідно до п. 7 ст. 93 цього Кодексу, тяжким визнається злочин, за який законом передбачено позбавлення волі на більше як 5 років, довічне ув’язнення або довічне ув’язнення без заміни.

КК Республіки Болгарія не знає поділу покарань на основні і додаткові. Це, однак, не виключає того, що деякі з передбачених означеним Кодексом покарань можуть призначатися разом з іншими покараннями. До них належать позбавлення права на отримані ордени, почесні звання і відзнаки та позбавлення військового звання. Конкретні види (категорії) злочинів, за вчинення яких можуть призначатися (обов’язково чи за розсудом суду) ці покарання, окреслені в Особливій частині КК. Так, позбавлення права на отримані ордени, почесні звання і відзнаки та позбавлення військового звання застосовуються за злочини проти республіки (ч. 1 ст. 114), за вказані у ч. 1 і 2 ст. 406 КК військові злочини.

Засуджений позбавляється передбачених розглядуваними пока­раннями звань назавжди. Вони можуть бути отримані ним знову тільки в установленому для цього порядку (ст. 51).

Два види покарань, що передбачають позбавлення звань, є у Кри­мінальному законі Чеської Республіки. Ними є позбавлення почесних звань і нагород та позбавлення військового звання.

Відповідно до § 46 вказаного Закону, позбавлення почесних звань і наго­род полягає у втраті засудженим як почесних, наукових, мистецьких та інших звань і нагород, присвоєних йому згідно з внутрішньодержавним правом, так і права використовувати іноземні почесні звання та носити іноземні дер­жавні нагороди. Це покарання призначається у випадку засудження особи до реального позбавлення волі щонайменше на 2 роки за умис­ний злочин, вчинений з особливо негідних (недостойних, вартих осуду) спонукань.

Покарання у виді позбавлення військового звання полягає у пониженні засудженого до звання солдата (§ 48). Воно застосовується при засудженні винного до позбавлення волі на строк не менш як 2 роки за умисний злочин, вчинений з мотивів, що заслуговують особливого осуду (з особливо негідних, недостойних спонукань), а також і за скоєння іншого делікту, якщо з врахуванням особи злочинця цього вимагає дисципліна і порядок у збройних силах (§ 47).

Прикладом держави, чиє законодавство розглядає позбавлення звань не як покарання, а як інший засіб кримінально-правового впливу на засудженого, є Республіка Польща. Її КК передбачає застосування за вчинення злочину як покарання, так і карних (кримінально-правових) засобів. Види таких заходів названі у ст.ст. 39 і 324 цього Кодексу**.

Карні засоби можуть застосовуватись і у поєднанні з покаранням, і самостійно. Так, у ст. 59 розглядуваного КК вказується, що коли за зло­чин передбачається покарання позбавленням свободи на строк не більше 3 років або менш суворі альтернативні покарання (скажімо, штраф чи обмеження свободи) і суспільна шкідливість діяння не є значною, суд може відмовитися від призначення покарання, якщо одночасно призначить карний засіб, а мета покарання буде досягнута його застосуванням. Згідно з § 7 ст. 60 цього КК, надзвичайне пом’якшення покарання може полягати також у відмові від покарання і призначенні карного засобу.

Одним з карних засобів, що передбачає відібрання певних звань, є позбавлення публічних прав (ст.ст. 39, 40, 43). Воно, крім іншого (втрати активного і пасивного виборчого права в органи публічної влади, профе­сійного чи господарського самоврядування, права брати участь у здійсненні правосуддя, права виконувати функції у державних органах і установах та в органах територіального або професійного самоврядування, втрати орденів і відзнак), включає втрату військового звання і розжалування у рядові, а також втрату почесних звань і здатності до їх придбання на строк позбавлення прав.

Почесними є звання, що присвоюються публічними організаціями, уповноваженими на це державою або її інституціями чи органом тери­торіального самоврядування [8, с. 337]. Втрата цих звань є безповоротною. Після спливу строку позбавлення прав особа не отримує їх назад, а лише набуває здатності до їх придбання у майбутньому.

Суд може постановити про позбавлення публічних прав у випадку засудження особи до покарання позбавленням свободи на строк не менше 3 роки за злочин, вчинений з мотивів, які заслуговують особливого осуду. Якщо закон не передбачає іншого, позбавлення публічних прав встанов­люється у межах від 1 до 10 років.