З метою вдосконалення кримінального законодавства з питань охорони приватних таємниць дехто з науковців пропонує криміналізувати розголошення окремих видів таємниць. Зокрема, одні вказують на необ­хідність кримінальної відповідальності за розголошення адвокатської тає­мниці [21; 22; 23, с 213], інші вважають, що потрібно встановити кримінальну відповідальність за порушення таємниці сповіді [24, с. 104]. Однак існує протилежна позиція, за якою встановлення кримінальної відповіда­льності за посягання на різного роду приватні таємниці призведе до про­галин у законодавстві, і в результаті до невиправданих труднощів у квалі­фікації злочинів. А відтак пропонується встановити загальну норму про порушення професійної таємниці, тобто встановлення кримінальної від­повідальності за розголошення відомостей, які були довірені особі чи ста­ли відомі у зв’язку з професійною діяльністю [25, с. 13].

У юридичній літературі не вирішено питання про зміст поняття «житло» у контексті порушення недоторканності приватного житла. Нема єдиного розуміння визначення цього поняття й у наших колег з Російської Федерації. Незважаючи на те, що поняття «житло» в КК РФ визначене у примітці до ст. 139, російські вчені тлумачать цей термін неоднозначно. Це зумовлено надто вузьким розумінням місця вчинен­ня злочину, адже в КК РФ встановлено кримінальну відповідальність лише за незаконне проникнення до житла, а не до іншого володіння.

Найповніше поняття «житло» визначено у п. 11 постанови Плену­му Верховного Суду України від 28 березня 2008 р. № 2 «Про деякі пи­тання застосування законодавства при дачі дозволів на тимчасове обме­ження окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досудового слідства». У постанові зазначено, що судам необхідно враховувати прак­тику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої поняття «жи­тло» охоплює не лише житло фізичних осіб. Воно може поширюватися на офісні приміщення, які належать фізичним особам, а також на офіси юри­дичних осіб, їхніх філій та на інші приміщення [26, с. 4]. Однак, спірним залишається визначення змісту поняття «інше володіння». Одні науковці вважають, що це поняття ширше, ніж поняття «житло», і воно включає в себе поняття «житло» [6, с. 286], водночас у зазначеній постанові Плену­му Верховного Суду України роз’яснюється, як «інше володіння» слід розуміти такі об’єкти природного походження чи штучно створені, які за своїми властивостями дають змогу туди проникнути і зберегти або прихо­вати певні предмети (речі, цінності). Ними можуть бути земельна ділянка, сарай, гараж, інші господарські будівлі, камера сховища вокзалу, індиві­дуальний банківський сейф, автомобіль. Таким чином, застосовуючи ширше поняття, ми охоплюємо ним вужче. Крім того, не всі науковці погоджуються з визнанням транспортного засобу «іншим володінням». Існує позиція, згідно з якою при вирішенні цього питання слід врахову­вати цільове призначення відповідної частини транспортного засобу.

Якщо частина транспорту використовується для тимчасового перебу­вання під час польоту, поїздки, то він не належить до житла, а якщо транспорт використовується як тимчасове місце проживання (напри­клад, членів екіпажу), то відповідні частини транспортного засобу слід визнавати житлом [23, с. 340].

До питань, які взагалі не висвітлюються у працях цих авторів щодо кримінально-правової охорони приватного життя, належить класифікація таємниць, які є предметом злочинів проти приватного життя, питання звільнення особи від кримінальної відповідальності за відповідні злочини у зв’язку з позитивною посткримінальною поведінкою. Не досліджено також питання про можливість віднесення статей, які передбачають зло­чини проти приватного життя, до справ приватного обвинувачення, що порушуються не інакше як за скаргою потерпілого. На нашу думку, це питання потребує вирішення, якщо проаналізувати підстави віднесення справ до цієї категорії, які наводяться вченими-процесуалістами. Зокрема, до таких підстав належать: невелика суспільна небезпека злочинів та за­вдання шкоди виключно інтересам приватних осіб [28, с 105; 29, с. 33]. Визначено й додаткові підстави: 1) небажання держави втручатися в ін­тимні питання приватного життя осіб, що може завдати їм суттєвої шко­ди; 2) необхідність врахування думки постраждалого для правильної кри­мінально-правової кваліфікації [30, с 148].

Висновок. Отже у кримінально-правовій науці є ще багато невирішених питань, що стосуються охорони недоторканності приватно­го життя. Спірними є такі аспекти, що пов’язані з визначенням поняття приватного життя; визначенням безпосереднього об’єкта та предмета злочинів, що посягають на приватне життя; з співвідношенням складів злочинів проти приватного життя та розмежування зазначених злочи­нів з цивільними та адміністративними правопорушеннями, що також порушують приватність особи; з необхідностю криміналізації злочи­нів що полягають у розголошені різного роду приватних таємниць (адвокатської, нотаріальної, сповіді) чи встановлення загальної норми про відповідальність за порушення професійної таємниці; з визначен­ням поняття «житло», «інше володіння» та закріплення на законодав­чому рівні для правильної кримінально-правової кваліфікації.

Крім того, ряд важливих питань взагалі не висвітлювалися у юри­дичній літературі, а саме: класифікація таємниць, які є предметом злочи­нів проти недоторканності приватного життя; звільнення особи від кримі­нальної відповідальності за відповідні злочини у зв’язку з позитивною посткримінальною поведінкою; віднесення злочинів проти недоторканно­сті приватного життя до справ приватного обвинувачення.

Таким чином, проблема кримінально-праововї охорони приват­ного життя є актуальною та потребує подальшого дослідження.

–––––––––––

Хилюк С.В. Погляди науковців на кримінально-правову охорону окремих конституційних прав особи / С.В. Хилюк // Кримінальне право Украї­ни. – 2006. – № 9. – С. 59–65.

Дем’яненко Ю.І. Кримінальна відповідальність за порушення недо­торканності приватного життя: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Ю.І. Дем’яненко. – Харків, 2008. – 20 с.

Жеребкин В.П. Уголовно-правовая охрана частной жизни: дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Владимир Петрович Жеребкин. – М.: РГБ, 2003. – 198 с.

Див.: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/97109.html.

Див.: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.law. edu.ru/book/book.asp?bookID=1289759.

Лихова С.Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина / Софія Яківна Лихова. – К.: Видавничо поліграфічний центр «Київський університет», 2006. – 573 с.

Калашникова Е.Е. Уголовно-правовое обеспечение неприкосновеннос­ти информации о частной жизни: дис. соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. / Екатерина Евгеньевна Калашникова. – М.: РГБ, 2002. – 220 с.

Див.: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www. law.edu.ru /book/book.asp?bookID=1209996

Див.: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.law.edu.ru/ book/book.asp?bookID=1289019

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / за ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2009. – 1236 с; Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Ю.В. Алек­сандров, О.О. Дудоров, В.А. Клименко та ін.; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К.: Юридична думка, 2004. – 656 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Особлива частина / під заг. ред. М.О. Потебенька, В.Г. Гончаренка. – К.: Фо­рум, 2001. – 624 с.

Андрушко П.П. Кримінально-правова охорона конституційного права громадян на недоторканність приватного життя / П.П. Андрушко // Віс­ник Конституційного Суду України. – 2008. – № 2. – С. 43–50.

Лихова С.Я. Актуальні питання вдосконалення кримінально-право­вих норм, спрямованих на захист недоторканності приватного життя (статті 162, 163, 182 Кримінального кодексу України) / Софія Яківна Лихова // Під­приємництво, господарство і право. – 2005. – № 7. – С. 98–104.

Брич Л.П. Обмеження у кримінальному праві України права грома­дян на поширення інформації / Лариса Павлівна Брич // Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2007. – Вип. 45. – С. 134–142.

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Ю.В. Алек­сандров, В.І Антипов, МВ. Володько та ін.; за ред. М.І. Мельника, В.А. Кли-менка. - [Вид. з-тє, переробл. та допов]. - К.: Юридична думка, 2004. - 656 с

Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємни­цю: автореф. дис на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О.Е. Ра­дутний - Харків 2002. - 21 с

Лащук Е.В. Предмет злочину в кримінальному праві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Кримнальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Е.В Лащук. - К., 2005. - 19 с

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С.С Яценко. - [4 те вид., перер та доп.]. - К: А.С.К., 2005 - 338 с.

Хавронюк М.І Довідник з Особливої частини Кримінального коде­ксу України / Микола Іванович Хавронюк. - К.: Істина, 2004 - 504 с

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник/ за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я Тація. - [2-е вид., перероб. і допов.]. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 480 с.

Див.: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.law. edu.ru/book/book.asp?bookID=1289019

Див.: [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/177303.html

Титов А.М. Щодо можливості криміналізації розголошення адво­катської таємниці / АМ. Титов, Г.К. Тетерятник // Кримінальний кодекс Укра­їни 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення: матеріали наук.-практ. конф. 7-8 квітня 2006 р.(ч. 2) - Львів: ЛьвДУВС, 2006 - 304 с

Марисюк К.Б. Чи потрібна кримінально-правова відповідальність за порушення таємниці сповіді? / КБ. Марисюк // Вісник ЛІВС при НАВС Укра­їни. - 2003. - № 1. - С 104-108.

Рожнов А.А. Уголовно-правовая охрана профессиональной тай­ны:[Електронный ресурс] Дис. соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / Артемий Анатольевич Рожнов. - М.: РГБ, 2003. - 203 с

Про деякі питання застосування законодавства при дачі дозволів на тимчасове обмеження окремих конституційних прав і свобод людини і грома­дянина під час здійснення оперативно-розшукової діяльності, дізнання і досу­дового слідства: Постанова Пленуму ВС України від 28 березня 2008 р. № 2 // Вісник Верховного Суду України - 2008. - № 4 (92) - С 4-8.

Навроцький В.О Кримінальне право України. Особлива частина: курс лекцій / Вячеслав Олександрович Навроцький. - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. - 771 с

Лобойко Л.М. Принцип диспозитивності в кримінальному процесі України / Л.М. Лобойко. - Дніпропетровськ: Юрид. акад МВС. - 2004. - 216 с

Юрчишин В.М. Обвинувачення в судах України / В.М. Юрчишин. -Чернівці: Рута, 2005. - 152 с

Навроцька В.В. Засада диспозитивності та її реалізація в криміналь­ному процесі України: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 / Віра Вячеславівна Навроцька. - Львів, 2007 - 256 с.