Проаналізовано розвиток кримінального законодавства в частині, що стосується інституту додаткових покарань дозволяє стверджувати, що виникнення додаткових покарань зумовлено потребами досягнення цілей покарання. Конкретні види додаткових покарань змінювалися залежно від існуючих на певному етапі розвитку держави цінностей та особливостей форм реалізації державної влади і завжди відображали соціальні зміни в суспільстві та відповідали його потребам. Сучасні види покарань та їх поділ на основні та додаткові були започатковані ще у ХІ ст. їх зміст розширений та розвинений законодавцями. Історія розвитку кримінального законодавства свідчить, що майнові покарання мають давню історію свого існування та величезний досвід правозастосування, вони традиційно зберігалися протягом усього розвитку законодавства, чим підтверджується їхня ефективність та позитивна наступність кримінального законодавства в цій частині. Можна стверджувати, що історично першим видом покарання був штраф, який існував і у вигляді основного, і у вигляді додаткового покарання. Основою сучасних додаткових покарань у вигляді конфіскації майна було так зване “пограбування”, а позбавлення військового спеціального звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу, а також позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має свої витоки з такого покарання, як “шельмування”.

Історія виникнення додаткових покарань дозволяє зробити висновок, що спершу ці покарання були спрямовані виключно на посилення основного покарання. На жаль, як буде показано, таку досить обмежену позицію щодо функціонального призначення додаткових покарань і на сьогодні висловлюють окремі вчені. З огляду на це досить тривалий час законодавець не використовував повною мірою потенційні можливості інституту додаткових покарань не тільки посилювати, але головним чином диференціювати та індивідуалізувати кримінальну відповідальність.

Розвиток кримінального законодавства у частині, що стосується особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх, почав зароджуватися значно пізніше ніж інститут додаткових покарань. Проте ми можемо зробити висновок, що до початку ХІХ ст. обидва інститути розвивалися досить інтенсивно, хоча, на жаль, незалежно одне від одного. Тобто законодавець, розвиваючи ці інститути, тривалий час вперто не помічав, що система додаткових покарань може і повинна мати особливості стосовно неповнолітніх злочинців. Лише у Кримінальному уложенні 1903 р. для неповнолітніх формально було передбачено окремі особливості призначення не тільки основних, але й додаткових покарань. У післяреволюційний період значна частина досить ефективних перевірених практикою інститутів кримінального законодавства була знищена з мотивів їхньої невідповідності новій ідеології. Можна констатувати, що фактично повністю було ліквідовано інститут особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх. Відновлення особливостей кримінальної відповідальності неповнолітніх відбулося у КК України 2001 р. Щоправда в частині, що стосується застосування до неповнолітніх додаткових покарань, і в чинному КК України є чимало білих плям. Вважаємо, що проведений аналіз розвитку кримінального законодавства дасть змогу значною мірою запропонувати відповідні зміни до КК України, спрямовані на заповнення тих прогалин, які існують з приводу особливостей застосування додаткових покарань для неповнолітніх.

––––––––––––––––––––

Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т. Т. 1. – М.: Юрид. лит., 1984. – 510 с.

Дополнительные виды наказаний: уголовно-правовой и уголовно-исполнительный аспекты: монография / А.Н. Павлухин, Н.Н. Кулешова, В.Е. Южанин, Н.Д. Эриашвили; под ред. А.Н. Павлухина. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право, 2007. – 220 с.

Аветисян П.А. Дополнительные наказания и их назначение. – Диссерт… к.ю.н. – Казань, 2003. – 199 с.

Колосов А.С. Наказания, не связанные с изоляцией осужденного от общества, и ответственность за уклонение от их отбывания: Монография. – Владимир: Владим. юрид. ин-т, 2007. – 144 с.

Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т. Т. 2. – М.: Юрид. лит., 1985. – 520 с.

Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т. – М.: Юрид. л-ра, 1985. – Т.3. – 511 с.

Таганцев Н.С. Русское уголовное право. – С.Пб, 1902. – Т.1. – Общая часть. – 815 с.

Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т. Т. 4. – М.: Юрид. лит., 1986. – 512 с.

Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року. Під ред. Ю.С. Шемшученко. Київ: І-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1996. – 548 с.

Собрание малороссийских прав 1807 года. Под ред. Б.М. Бабий, А.Н. Мироненко. Киев: Наукова думка, 1993. – 368 с.

Василенко Н.П. Матеріали до історії українського права. Том 1, Київ: Всеукраїнська Академія наук, 1929. – 448 с.

Саксонское зерцало / Под. ред. В.М. Корецького. – М.: Наука, 1985. – 271 с.

Бурдін В.М. Особливості кримінальної відповідальності еповнолітніх в Україні: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 240 с.

Свод законов Российской империи/ Законы уголовные. – С.Пб, 1842. – Т.15.

Российское законодательство Х-ХХ веков: В 9 т. Т. 6. – М.: Юрид. лит., 1988. – 432 с.

Устав о наказаниях, налагаемых мировыми суддями. С изменениями на 31.12.1885 год. – С.Пб, 1885.

Уголовное уложение 1903 года // Приложение к Собр. Узак. и расп. Правительства за 1903 год. – № 38. – Отд. 1. – Ст. 416.

Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР 1917– 1925 гг. / Под ред. И.Т. Голякова. – М.: Госюриздат, 1953. – 463 с.

Борьба с преступностью в Украинской ССР 1917–1925 гг.: В 2 т. – К.: РНО при МООП УССР, 1966. – Т. 1. – 832 с.

Основы уголовного законодательства Союза ССР и Республик // Вестник Верховного Суда СССР. – 1991. – № 11. – С. 26–43.