На основі викладеного головними напрямами діяльності держави та суспільства слід вважати: – необхідність прийняття комплексу законодавчих та організаційних заходів, спрямованих на реформування політики держави у сфері застосування кримінальних покарань (призначення, виконання, відбування). Тут повинно знайти своє місце і визнання недоцільності тривалих строків покарання у вигляді позбавлення волі для більшості засуджених, удосконалення санкцій Кримінального кодексу, обмеження перебування під вартою підсудних в період розгляду кримінальних справ до набуття вироком законної сили, застосування видів покарань, альтернативних позбавленню волі, а також застосування таких запобіжних заходів, як підписка про невиїзд, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава; – необхідно спрямувати зусилля держави на розробку та вживання запобіжних заходів щодо попередження злочинів. Особливе місце тут має займати дослідження щодо визначення ефективності застосування позбавлення волі, оскільки цей вид лише на певний час може попередити вчинення нових злочинів, а загалом не досягає мети, зазначеної у кримінальному законодавстві України; – важливим залишається і чинник соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі, організація їх життєзабезпечення та побуту. Звільнившись від покарання, колишній злочинець повинен мати змогу жити і працювати, мати сім’ю і утримувати її, не стати тягарем для суспільства, якому він вчинив і так багато шкоди; – доцільно вживати широкомасштабних заходів щодо зміни громадської думки відносно тенденцій застосування позбавлення волі та руйнівного впливу такого виду покарання.

Але основним напрямом держави у боротьбі зі злочинністю повинно стати не тільки притягнення винних до кримінальної відповідальності і призначення покарання. Держава має право карати, але вона не має права ставити своїх громадян в таке становище, що провокує, або навіть підштовхує до злочинної діяльності не тільки осіб, які мають судимість, не стали на шлях виправлення, мають наміри і надалі скоювати злочини, а й найбідніші прошарки населення, армія яких щороку поповнюється. Саме тому необхідно вжити термінових заходів до поліпшення економічного та соціального становища суспільства, підняття життєвого рівня населення, відродження моральності.

––––––––––––––––––––

Кримінальний кодекс України //Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25–26. – Ст. 131.

Див.: Московский комсомолец в Украине. 19–25 марта 2008. – С. 17.

Див.: Аналіз роботи суддів загальної юрисдикції у 2001 році за даними судової статистики //Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 4 (32). – С.15–25; Маляренко В.Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. – К.: Фонд “Правова ініціатива”, 2003. – С.15–23; Статистика судимості та призначення мір кримінального покарання // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 4 (38). – С.36–41.

Див.: Философская экциклопедия. Т.5. – М., 1970. – С.168, 437; Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Юрид. лит., 1972. – С.190; Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. – Мн.: Изд. В.М. Скакун, 1998. – С.779.