На нашу думку, уніфікація підстав застосування примусового надання медичної, зокрема психіатричної допомоги, хворим на алкоголізм, наркоманію, інші психічні розлади не тільки сприяла б єдиному підходу щодо підстав примусового лікування, але й узгоджувалася би з міжнародними стандартами у цій галузі. Вважаємо, що застосування примусового лікування до хворих на алкоголізм чи наркоманію відповідно до Закону України “Про психіатричну допомогу” має низку переваг порівняно з регламентацією такого лікування відповідно до Указу Президії Верховної Ради УРСР “Про примусове лікування і трудове перевиховання хронічних алкоголіків”, а також Закону України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”. Справа в тому, що загальний строк перебування у лікувально-трудовому профілакторії не може перевищувати двох років, а примусове лікування хворих на наркоманію не може тривати довше ніж один рік. Виникає логічне запитання: що робити у тих випадках, якщо протягом вказаних строків не вдалося вилікувати особу або досягти ремісії у її захворюванні? В цьому відношенні нам видається, що в цих випадках більш правильними є положення Закону України “Про психіатричну допомогу”, які не обмежують строки лікування. Оскільки таке лікування не є заходом юридичної відповідальності встановлювати його строки безпідставно адже невідомо скільки часу потрібно для лікування особи. Крім того, в науковій літературі правильно вказується на прогалину у примусовому лікування хворих на токсикоманію [8, с. 201–202]. На сьогодні таке лікування може здійснюватися виключно на підставі Закону України “Про психіатричну допомогу”.

З урахуванням викладеного можна зробити наступні висновки:

Враховуючи адміністративно-правову природу примусового лікування хворих на захворювання, які небезпечні для здоров’я інших осіб, пропонуємо виключити ст. 96 КК України;

Вважаємо, що правова природа примусового лікування хворих на захворювання, які є небезпечними для здоров’я інших осіб, не змінюється залежно від того, у якому правовому статусі перебуває особа. В порядку de lege ferenda можна запропонувати уніфікацію підстав застосування примусового лікування від небезпечних інфекційних захворювань у межах одного нормативно-правового акту;

З урахуванням міжнародних стандартів у галузі надання примусової психіатричної допомоги пропонуємо скасувати положення, які стосуються примусового лікування хворих на алкоголізм та наркоманію, передбачені в Указі Президії Верховної Ради УРСР “Про примусове лікування і трудове перевиховання хронічних алкоголіків”, Інструкції про роботу лікувально-трудових профілакторіїв Державного департаменту України з питань виконання покарань, а також Законі України “Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними”. На нашу думку, таке лікування повинно відбуватися на підставі Закону України “Про психіатричну допомогу”.

––––––––––––––––––––

Петров Г.И. Административная правосубъектность граждан СССР // Правоведение. – 1975. – № 1. – С. 24–32.

Музика А.А. Примусові заходи медичного і виховного характеру. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 1997. – 125 с.

Уголовное право України: Навч. посіб. / За заг. ред. Л.В. Багрій-Шахматова. – О.: ОНМУ, 2004. – 676 с.

Иншаков С.М. Криминология: Учеб. – М.: Юриспруденция, 2000. – 432 с.

Дорогих Н.М. Административно-правовые меры по преодолению пьянства и алкоголизма. – К.: Выща шк. Головное изд-во, 1988. – 257 с.

Відомості Верховної Ради УРСР. – 1966. – № 32. – ст. 196.

Відомості Верховної Ради УРСР. – 1973. – № 15. – ст. 110.

Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. 3-тє вид., переробл. та доп. / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2004. – 1056 с.

Первомайський В. Чи потрібно змінювати підвідомчість ЛТП? // Радянське право. – 1991. – № 2. – С. 25–27.

Відомості Верховної Ради УРСР. – 1969. – № 17. – ст. 133.

Организация борьбы с наркоманией. Сборник документов и методических материалов. Изд. 2-е, перераб. / Сост. А.Н. Сергеев, А.П. Удот, Т.А. Галущенко. – К.: РИО МВД УССР, 1988. – 300 с.

Відомості Верховної Ради УРСР. – 1974. – № 27. – ст. 222.