Тому не дивно, що більшість коментаторів оминає з’ясування змісту аналізованого поняття [12, с. 441–446; 19, с. 659–663; 20, с. 1078–1083; 31, с. 114– 123, 182–188]. Існуючі ж поодинокі тлумачення мають нечітке, розмите значення. “Заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого означає фактичне захворювання внаслідок вказаних дій хоча б однієї особи (за винятком того, хто брав участь у вчиненні цього злочину). Злочин визнається закінченим з моменту настання будь-якого вказаного наслідку, – написано у одному з підручників” [11, с. 343]. З наведеного тлумачення не зрозуміло, який вид та розмір шкоди здоров’ю, на думку авторів, охоплюється розглядуваними наслідками. Щодо злочинів проти безпеки виробництва це поняття, підтримуючи відповідні роз’яснення постанови Пленуму Верховного Суду України, виданої на базі КК України 1960 р. [27, п. 11], тлумачать так: “Шкода здоров’ю потерпілого охоплює види виробничого травматизму або нещасних випадків із сторонніми виробництву, пов’язані із заподіянням одній особі середньої тяжкості тілесного ушкодження або заподіянням одній чи кільком особам легких тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров’я або незначну втрату працездатності” [4, c. 46]. Такий підхід до розуміння терміну “шкода здоровю потерпілого” не можна назвати послідовним. По-перше, виникає запитання, чому в обсяг цього поняття включено легке тілесне ушкодження. Загальновідомо, що відношення винного до суспільно небезпечних наслідків у кожному із злочинів проти безпеки виробництва може бути лише необережним. За необережне ж заподіяння легких тілесних ушкоджень відповідальність у КК не встановлена [32, c. 59]. Більш обґрунтованим є підхід згідно з яким “в усіх статтях, які передбачають заподіяння тілесних ушкоджень, як наслідок порушення певних правил (тобто ставлення до їх заподіяння може бути тільки необережним) мову слід вести тільки про тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження” і в зв’язку з цим внести відповідні зміни до статей Особливої частини КК [32, c. 59]. По-друге, якщо поняття “шкода здоров’ю потерпілого” охоплює легке тілесне ушкодження, що спричинило розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, то з яких підстав в обсяг цього поняття не включено легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності. Незважаючи на те, що в самому понятті “легке тілесне ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності” закладена суперечність (виходить, що злочин проти здоров’я не заподіяв шкоду здоров’ю), умисне заподіяння вказаного ушкодження віднесене законодавцем до злочинів проти здоров’я.

Навряд чи ситуацію з тлумаченням терміну “шкода здоров’ю людини” та його варіантів, вжитих для позначення суспільно небезпечних наслідків злочину, можна однозначно вирішити на базі чинного законодавства. Ця проблема є ще одним кричущим про необхідність змін фактом на користь пропозицій, що обґрунтовуються у цій праці, позначати суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди здоров’ю вказівкою на конкретний вид, розмір шкоди, кількість потерпілих та форму вини, з якою вони вчиняються. Звісно, що закон має бути лаконічним, але не всупереч і не за рахунок його точності і зрозумілості. Leges intellegi ab omnibus debent [закони повинні бути зрозумілі кожному]. Ubi jus incertum, ubi nullum [коли закон невизначений, закону нема]. Ex ambquo controversia nascitur [незрозумілість породжує суперечність]. А термін “заподіяння шкоди здоров’ю людини” для позначення суспільно небезпечних наслідків придатний і доречний як узагальнююче поняття, зміст якого має бути уточнений щодо кожного конкретного злочину як у самому законі, так і у текстах, що роз’яснюють закон. Доцільність використання цього терміна для позначення інших ознак складу злочину, наприклад, ознак предмета, змісту погрози, мети, не викликає заперечень.

Як відомо, суспільно небезпечні наслідки, які охоплюються ємним поняттям “шкода здоров’ю людини” у різних складах злочинів мають різні кількісні і якісні параметри. С.В. Расторопов вважає, що щодо складів злочинів, котрі не відносяться до групи складів злочинів проти здоров’я, про наслідки у вигляді шкоди здоров’ю свідчить пряма вказівка законодавця на ознаки, що характеризують наслідки властиві складам злочинів проти здоров’я, або, якщо у логіко-граматичній конструкції певного складу злочину фігурує вказівка на насильство чи тяжкі наслідки або інші тяжкі наслідки [28, c. 371–372]. Такий підхід не можна сприйняти як універсальний. Якщо наявність прямої вказівки у диспозиції відповідної статті Особливої частини КК на один з видів тілесних ушкоджень, чи на якусь ознаку певного виду тілесних ушкоджень (безплідність як у ч. 2 ст. 134 КК; тривалий розлад здоров’я як у ч. 2 ст. 142 КК), або на насильство не залишає сумніву щодо того, що одним з безпосередніх об’єктів відповідного злочину, котрий хоч і не відноситься до групи злочинів проти здоров’я, є здоров’я людини. То терміни “тяжкі наслідки” та “інші тяжкі наслідки” прямо вказують на заподіяння шкоди здоров’ю людини лише в поєднанні з іншими ознаками складу злочину, що мають відповідний зміст (родовим об’єктом, суспільно небезпечним діянням). Як підмітив В.В. Мальцев, термін “тяжкі наслідки” у кримінальному законодавстві носить універсальний характер, він широко застосовується і для позначення, наприклад, шкоди, що заподіюється політичним, економічним, майновим інтересам чи правильній діяльності державного, громадського апарату, інтересам правосуддя або порядку несення військової служби [14, с. 78].

Позначення суспільно небезпечного наслідку у вигляді шкоди здоров’ю людини у різних статтях Особливої частини КК характеризується розмаїттям термінів: тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 133; ч. 3 ст. 146; ч. 2 ст. 147; ч. 3 ст. 149; ч. 2 ст. 151; ст. 166; ч. 2 ст. 169; ч. 2 ст. 254; ч. 4 ст. 303, ч. 3 ст. 323; ч. 2 ст. 364; ч. 3 ст. 365; ч. 2 ст. 366; ч. 2 ст. 367; ч. 3 ст. 371; ст. 380 КК), інші тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 110; ч. 3 ст. 135; ч. 2 ст. 137; ч. 2 ст. 139; ст. 141; ч. 2 ст. 155; ч. 3 ст. 161; ч. 2 ст. 194; ч. 3 ст. 1941; ч. 3 ст. 204; ч. 3 ст. 206; ст. 236; ч. 2 ст. 239; ч. 2 ст. 240; ч. 2 ст. 241; ч. 2 ст. 242; ч. 2 ст. 243; ч. 2 ст. 245; ч. 2 ст. 253; ч. 2 ст. 258; ч. 5 ст. 260; ст. 264; ч. 3 ст. 2651; ч. 2 ст. 267; ч. 4 ст. 2671; ч. 2 ст. 269; ч. 2 ст. 270; ч. 2 ст. 271, ч. 2 ст. 272; ч. 2 ст. 273; ч. 2 ст. 274; ч. 2 ст. 275; ч. 3 ст. 278; ч. 3 ст. 279; ч. 3 ст. 280; ч. 3 ст. 281; ч. 2 ст. 283; ч. 2 ст. 294; ч. 2 ст. 326; ч. 2 ст. 347; ч. 2 ст. 351; ч. 3 ст. 355; ч. 2 ст. 375; ч. 2 ст. 378; ч. 2 ст. 381; ч. 2 ст. 399 КК), тяжкі наслідки для хворого (неповнолітньому) (ст. 138; ч. 1 (ч. 2) ст. 140 КК), особливо тяжкі наслідки (ч. 4 ст. 152; ч. 3 ст. 153 КК); насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (ч. 2 ст. 149; ч. 2 ст. 186; ч. 2 ст. 206; ч. 2 ст. 278; ч. 2 ст. 289; ч. 2 ст. 312; ч. 2 ст. 355 КК), насильство, яке є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого (ч. 3 ст. 149; ч. 1 ст. 187; ч. 3 ст. 189; ч. 3 ст. 206; ч. 3 ст. 262; ч. 3 ст. 278; ч. 3 ст. 280; ч. 3 ст. 289; ч. 3 ст. 312; ч. 3 ст. 313; ч. 3 ст. 355 КК), тривалий розлад здоров’я (ч. 2 ст. 134; ч. 2 ст. 142 КК), істотна шкода для здоров’я, фізичного розвитку (ч. 2 ст. 150 КК), фізичне насильство (ч. 1 ст. 152; ч. 1 ст. 153 КК), насильство (ч. 2 ст. 157; ч. 1 ст. 160; ч. 2 ст. 161; ч. 2 ст. 162; ст. 174; ч. 1 ст. 2581, ч. 3 ст. 342; ч. 2 ст. 365; ч. 2 ст. 373 КК), легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження (ч. 2 ст. 345; ч. 2 ст. 346; ч. 2 ст. 350; ч. 2 ст. 377; ч. 2 ст. 398 КК); середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження (ч. 2 ст. 276; ч. 2 ст. 277; ч. 2 ст. 282; ст. 287; ст. 288; ч. 2 ст. 314 КК), середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 2 ст. 281; ч. 1 ст. 286 КК); тяжке тілесне ушкодження (ч. 4 ст. 187; ч. 4 ст. 189; ч. 2 ст. 286; ч. 3 ст. 345; ч. 3 ст. 346; ч. 3 ст. 350; ч. 3 ст. 398; ч. 2 ст. 399 КК); безплідність (ч. 2 ст. 134; ч. 2 ст. 155 КК), вилучення у людини органів або тканин (ч. 2 ст. 143 КК); спричинили поширення цих (епідемічних та інших заразних) захворювань (ст. 325 КК), заподіяло шкоду здоров’ю (ч. 1 ст. 271, ч. 1 ст. 272, ч. 1 ст. 273, ч. 1 ст. 274, ч. 1 ст. 275, ст. 283, ч. 1 ст. 326, ч. 1 ст. 327, ч. 1 ст. 381 КК), заподіяло істотну шкоду здоров’ю (ч. 1 ст. 137, ч. 2 ст. 150 КК).

Доцільність у такому законодавчому підході знайти важко. Проблемність – очевидна. Різноманітність термінів могла б бути викликана потребою диференціювати кримінальну відповідальність за заподіяння різної шкоди здоров’ю людини. Проте чіткої диференціації кримінальної відповідальності стосовно злочинів, що заподіюють шкоду здоров’ю, якраз не спостерігається. Навпаки, як звертає увагу М.І. Хавронюк, законодавець шляхом встановлення однакового покарання за різні за ступенем суспільної небезпеки наслідки (загибель людей і тяжкі тілесні ушкодження) у різних статтях Особливої частини фактично прирівнює їх [32, с. 40]. Ще більш очевидним є таке зрівняння, коли у одній частині однієї й тієї самої статті Особливої частини КК законодавець називає різні за ступенем суспільної небезпеки наслідки (середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження або смерть у ст. 287 КК; побої, легке або середньої тяжкості тілесне ушкодження у ч. 2 ст. 350 КК). В окремих випадках обсяг понять, позначених відмінними за своєю словесною формою термінами збігається в повному обсязі або частково. Наприклад, “тривалий розлад здоров’я”, “середньої тяжкості тілесне ушкодження”. У інших випадках стосовно різних складів злочинів зміст вербально тотожних термінів є неоднаковим. Особливо це стосується понять “тяжкі наслідки”, “інші тяжкі наслідки”, “насильство”. На вживання законодавцем у різному та суперечливому значенні понять, “тяжкі наслідки”, “інші тяжкі наслідки” звертав увагу М.І. Хавронюк. Цей вчений показав, як у різних статтях Особливої частини КК одні й ті самі наслідки в одних випадках охоплюються, а у інших – не охоплюються поняттями “тяжкі наслідки”, “інші тяжкі наслідки” чи “особливо тяжкі наслідки” [32, с. 38–40]. Інколи сам законодавець закладає різне значення цих понять у законодавчі конструкції. Або ж висновок про різне значення однакових термінів випливає із тлумачення, залежно від того, яке смислове навантаження мають терміни, в альтернативі з котрими у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК названі ті, що позначають наслідки у вигляді шкоди здоров’ю людини. Проблема з’ясувати зміст вжитих законодавцем термінів, що позначають наслідки у вигляді шкоди здоров’ю людини, породжена їх розмаїттям, ускладнена ще й необхідністю встановити межі відповідних понять, що викликано вживанням у одному ряду термінів, що позначають поняття, зміст яких перекривається. Так, у ч. 3 ст. 206, ч. 3 ст. 278; ч. 3 ст. 355 КК альтернативно названі такі різновиди шкоди здоров’ю, як насильство, що є небезпечним для життя чи здоров’я та інші тяжкі наслідки. Як відомо, складовою поняття “насильство, що є небезпечним для життя чи здоров’я” прийнято вважати заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження. Таке ж ушкодження є складовою частиною поняття “інші тяжкі наслідки”.

Також існує проблема визначити, чи охоплюється заподіяння шкоди здоров’ю поняттями “тяжкі наслідки” чи “інші тяжкі наслідки” у тих складах злочинів, де шкода здоров’ю не може перебувати у прямому причинному зв’язку із суспільно небезпечним діянням (ч. 2 ст. 329; ч. 2 ст. 374; ч. 1 ст. 403 КК).

Встановлювати зміст понять, якими у законі позначені наслідки у вигляді різноманітної шкоди здоров’ю потрібно відносно якоїсь константи. Таким мірилом повинні стати виділені самим законодавцем види злочинів проти здоров’я. Надалі у цій роботі види складів злочинів проти здоров’я будуть не лише основою встановлення змісту вжитих законодавцем термінів, що позначають наслідки у вигляді шкоди здоров’ю людини, а й базисом, з яким буде встановлюватись співвідношення інших складів злочинів та норм, що їх закріплюють.