Однією з ключових проблем для кваліфікації злочинів розглядуваної групи є встановлення змісту і співвідношення понять “тяжкі наслідки”, “інші тяжкі наслідки”, “особливо тяжкі наслідки”, щодо змісту кожного з яких у кримінальному праві немає одностайності. Так, З.А. Тростюк, посилаючись на науково-практичні коментарі, зауважує, що “вчені-криміналісти по-різному визначають поняття “інші тяжкі наслідки” [30, с. 169]. Ця проблема має три аспекти: по-перше, чи охоплюється вказаними наслідками заподіяння лише фізичної шкоди людині чи й шкода іншого характеру; по-друге, чи охоплюється вказаними наслідками такий прояв фізичної шкоди людині як смерть; по-третє, які конкретні прояви фізичної шкоди людині становлять зміст цих понять.

Пленум Верховного Суду України, не диференціюючи поняття “тяжкі наслідки” та “інші тяжкі наслідки”, щодо злочинів проти довкілля роз’яснює їх як єдине поняття. “Під тяжкими наслідками... слід розуміти: загибель чи масове захворювання людей, істотне погіршення екологічної обстановки, в тому чи іншому регіоні (місцевості); зникнення, масові загибель чи тяжкі захворювання об’єктів тваринного і рослинного світу; неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об’єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об’єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні; генетичне перетворення тих чи інших природних об’єктів; заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах тощо” [26, п. 5].

Щодо злочинів, які в чинному КК, передбачені статтями розділу “Злочини проти безпеки виробництва” існує таке роз’яснення Пленуму Верховного Суду України: “Під “іншими тяжкими наслідками”... треба розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній чи кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом чи більше особам, значних матеріальних збитків державній, громадській організації або громадянам, а так само тривалий простій підприємств, цехів або їх виробничих дільниць” [27, п. 12]. Такий підхід не заперечується у кримінально-правовій літературі [4, с. 46].

Із наведених цитат видно, що Пленум Верховного Суду України даючи роз’яснення поняттям “тяжкі наслідки” та “інші тяжкі наслідки” виходить із широкого розуміння цих понять, як таких що охоплюють як фізичну шкоду людині, так і шкоду іншого характеру. Крім того, вважає їх тотожними. Такий самий підхід спостерігається й у кримінально-правовій літературі [32, c. 38].

Перш ніж встановлювати зміст названих понять, слід зауважити, що поняття “тяжкі наслідки” та “інші тяжкі наслідки” не можна ототожнювати. Поняттям “тяжкі наслідки” законодавцем позначаються суспільно небезпечні наслідки, які є безальтернативною ознакою складу злочину. Обсяг цього поняття сам по собі є дуже широким. Крім того, він не обмежений обсягами інших понять, що мало б місце, якби вони були названі з ним в одному переліку. Зміст поняття “тяжкі наслідки” залежить від змісту суспільно небезпечного діяння у відповідному складі злочину. Тому аналізоване поняття не може мати однакового значення у всіх складах злочинів. Такий стан речей суперечить принципу системності кримінального права, не сприяє засвоєнню положень чинного КК особами, яким належить його застосовувати.

“Інші тяжкі наслідки” – це завжди наслідки альтернативні. Відповідно обсяг цього поняття залежить від тих понять, що позначають суспільно небезпечні наслідки, в поєднанні з якими воно назване у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК. В.О. Навроцький писав, що всі терміни, які використані у відкритих переліках, позначають однорідні поняття [17, с. 646].

Досить слушним є міркування З.А. Тростюк, що у “статтях Особливої частини КК України, де поєднуються в одну логіко-граматичну конструкцію звороти “загибель людей” та “інші тяжкі наслідки”, необхідно розуміти лише заподіяння певної фізичної шкоди потерпілому. Адже шкода, яка позначена термінологічним зворотом “інші тяжкі наслідки” повинна бути одно порядковою з загибеллю людей (фізичною шкодою)” [30, с. 169]. Але тут потрібно уточнити, що таке тлумачення поняття “інші тяжкі наслідки” поширюється тільки на випадки, коли “загибель людей” названа у диспозиції статті (частини статті) Особливої частини КК як єдина альтернатива іншим тяжким наслідкам. Адже, як вказував В.В. Мальцев критерій встановлення змісту оціночного поняття, яким позначені суспільно небезпечні наслідки у конкретному складі злочину, повинен лежати у площині охоронюваного об’єкта [14, с. 127]. Проте, у кожній з наведених З.А. Тростюк цитат йдеться про поняття “інші тяжкі наслідки” щодо різних категорій злочинів, передбачених статтями різних розділів Особливої частини КК. Різне змістовне наповнення аналізованого поняття безпосередньо визначається змістом того поняття чи тих понять, у поєднанні з якими у диспозиції статті Особливої частини воно назване. Адже, у деяких складах злочинів альтернативою іншим тяжким наслідкам, крім загибелі людей, є суспільно небезпечні наслідки, що полягають у шкоді, за характером відмінній від фізичної шкоди людині. Наприклад, у ч. 3 ст. 265 КК “Незаконне поводження з радіоактивними матеріалами” альтернативою загибелі людей та іншим тяжким наслідками названо майнову шкоду у великому розмірі та значне забруднення довкілля, які у відкритому переліку суспільно небезпечних наслідків передують іншим тяжким наслідкам. А це означає, що в такому випадку поняття “інші тяжкі наслідки” включає не лише фізичну шкоду людині, а й шкоду такого характеру, що є однопорядковим із майновою шкодою у великому розмірі та значним забрудненням довкілля. Тому, виходячи з чинного законодавства, поняттю “інші тяжкі наслідки” не можливо надати однакового значення для всіх складів злочинів. Якщо розглядати ситуацію з позицій de lege ferenda, підхід потрібно змінити. І для позначення наслідків, що полягають у фізичній шкоді людині, відмовитись від використання таких багатозначних понять як “тяжкі наслідки” та “інші тяжкі наслідки”, зміст яких потрібно визначати по-іншому щодо кожного складу злочину, враховуючи зміст і структуру безпосереднього об’єкта злочину. Зокрема, наслідки, що полягають у шкоді здоров’ю потрібно уточнювати, наприклад, позначивши їх термінами, що мають чітко визначений і відомий всім зміст: тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження. Такий підхід уже апробований у КК України, зокрема, у ст. 286, ч. 2 ст. 314 КК та багатьох інших статтях Особливої частини КК. Так само формулює наслідки у вигляді шкоди здоров’ю людини стосовно злочинів, передбачених статтями, що знаходяться за межами розділу VІІ “Злочини проти особи”, законодавець РФ, тобто як заподіяння тяжкої, середньої тяжкості шкоди здоров’ю. Реалізація запропонованого підходу усуне необхідність надавати одному й тому самому терміну різного значення щодо ознаки, яка займає одне й те саме місце в системі ознак складу злочину щодо різних статей Особливої частини, в тому числі й передбачених одним розділом Особливої частини КК.

Другий аспект проблеми з’ясування змісту понять “тяжкі наслідки” та “інші тяжкі наслідки” полягає у вирішенні питання, чи охоплюється вказаними наслідками такий прояв фізичної шкоди людині як смерть. Висновок про те, що суспільно небезпечні наслідки, що названі у КК як тяжкі, включають і смерть, подається у кримінально-правовій доктрині, як безсумнівний, зокрема, щодо складів злочинів “Незаконна лікувальна діяльність” чи “Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником” [11, с. 59, 61; 12 с. 64–68; 18, с. 317, 322; 19, с. 263, 266], за винятком окремих авторів [1, c. 10]. Такі самі підходи існують і у практиці застосування права, наприклад, щодо складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 147; ч. 2 ст. 364; ч. 2 ст. 365; ч. 2 ст. 366 КК [22, п. 10; 23, п. 7]. Навряд чи такий підхід можна вважати беззаперечним.

По-перше, диспозиція статті Особливої частини, у якій терміном “тяжкі наслідки”, яким позначається відповідна ознака складу злочину, що не має своєю альтернативою загибель людей, не дає підстав вважати, що тяжкими наслідками охоплюється шкода у вигляді смерті людини.

По-друге, санкція ст. 138 КК “Незаконна лікувальна діяльність” чи ч. 1 ст. 140 КК “Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником”, у яких відповідна ознака названа, як “тяжкі наслідки для хворого”, є м’якшою, ніж санкція ч. 1 ст. 119 КК “Вбивство через необережність”. Виходячи з презумпції “legislator non praesumitur sibi ipsi contraries”, це має означати, що законодавець вважає смерть людини наслідком більш тяжким, ніж просто “тяжкі наслідки” і за настання смерті встановлює більш сувору відповідальність. А.О. Байда стосовно складу злочину, передбаченого ст. 138 КК “Незаконна лікувальна діяльність”, пише, що “порівняльний аналіз санкцій статей 119 і 138 КК не дозволяє вважати, що в чинній редакції статті 138 КК, настання смерті внаслідок незаконної лікувальної діяльності охоплюється ознаками цього злочину” [1, c. 10].

По-третє, сам факт наявності у законодавстві терміну “особливо тяжкі наслідки” показує, що існують ще наслідки, крім смерті, котрі законодавцем вважаються більш тяжкими, ніж “тяжкі наслідки”.

Тому, за загальним правилом поняття “тяжкі наслідки” не охоплює шкоду такого характеру як смерть людини. Відповідно, тяжкі наслідки і смерть особи в таких складах злочинів не є спільними ознаками. За існуючою традицією складовими тяжких наслідків є тяжкі тілесні ушкодження та середньої тяжкості тілесні ушкодження [28, c. 372].

“Інші тяжкі наслідки” охоплюють шкоду такого характеру як смерть однієї людини лише в тих випадках, коли конструкція відповідного складу злочину поряд з “іншими тяжкими наслідками” включає загибель людей, або інше формулювання, яке б прямо вказувало на смерть кількох осіб, як наслідок відповідного злочину, якщо санкція цієї статті (частини статті) Особливої частини КК є більш суворою за санкцію відповідних частин статті про вбивство через необережність (ст. 119 КК). Якщо ж “інші тяжкі наслідки” названі в одному ряду із наслідками у вигляді у вигляді смерті однієї особи (ч. 2 ст. 137; ст. 141; ч. 2 ст. 381 КК), то вони не охоплюють шкоду такого характеру як смерть людини. Адже “інші тяжкі наслідки” позначають шкоду меншу, ніж та, котра позначена терміном, що передує “іншим тяжким наслідкам” у комбінації альтернативних наслідків того чи іншого складу злочину, і, як писав В.О. Навроцький, – іншу, таку що відрізняється від названого [17, c. 646]. Тут слід звернути увагу на непослідовність законодавця, яка полягає в тому, що він у багатьох статтях прирівнює загибель 2-х і більше людей до смерті однієї людини, котра в окремих випадках є складовою “інших тяжких наслідків” чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній особі (ч. 3 ст. 414 КК), про що згадувалось вище. Це суперечить ст. 119, у якій необережне заподіяння смерті двом особам карається суворіше, будучи кваліфікуючою ознакою, що передбачена ч. 2 цієї статті. Будучи послідовним, потрібно відмовитись від використання у законі цих та інших понять, що мають занадто широкий і розмитий зміст, замінивши їх формально-визначеними поняттями. І як уже пропонувалось вище, конкретизувати як наслідки у вигляді шкоди здоров’ю, так і наслідки у вигляді смерті людини як за характером (видом), розміром заподіюваної шкоди, так і за кількістю потерпілих.

“Поняття “особливо тяжкі наслідки”... за звичайною логікою має передбачати наслідки, які є ще більш тяжкими, ніж “тяжкі наслідки”” [32, c. 38]. На сьогодні це поняття вжите у двох статтях Особливої частини КК – ч. 4 ст. 152 та ч. 3 ст. 153. Ні сама логіко-граматична конструкція “особливо тяжкі наслідки”, ні санкції відповідних частин статей, що є більш суворими, ніж санкції ч. 1 і ч. 2 ст. 119 КК, яка у співвідношенні порівнюваних норм виконує функцію норми про частину, не дають підстав сумніватися, що ця категорія суспільно-небезпечних наслідків охоплює смерть людини, більше того загибель кількох осіб.