діяльності. Ф. п. є самостійною галуззю права, яка характеризується певним предметом і методом. Предметом Ф. п. виступають відносини, що виникають під час безпосередньої мобілізації, розподілу, перерозподілу й використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій. Основним методом фінансово-правового регулювання є метод владних приписів, який притаманний галузям публічного права. Джерелами Ф. п. є правові акти органів законодавчої та виконавчої влади й місцевого самоврядування, у яких містяться норми Ф. п., насамперед Конституція України, акти Верховної Ради та Президента, Кабінету Міністрів України. Окреме місце посідають акти (інструкції, листи, методичні вказівки) Національного банку та Міністерства фінансів України. Фінансово-правові норми взаємопов'язані, за своїм змістом поділяються на матеріальні та процесуальні. Вони диференціюються в розділи та інститути Ф. п. залежно від змісту врегульованих ними відносин. Зокрема, Ф. п. досліджує відносини в галузі державного бюджету, бюджетних і позабюджетних фондів, державних доходів та видатків; бюджетного фінансування; страхування, банківського кредитування та розрахунків; грошового обігу; фінансового контролю. Фінансово-правові відносини виступають юридичною формою вияву й закріплення фінансових відносин; їхніми особливостями є грошовий характер, нерівність сторін і зв'язок із фінансово-правовими актами, відповідно до яких пов'язані виникнення, зміна та припинення фінансових правовідносин.